Першим етапом якісного відновлення є усвідомлення втрат і поточної ситуації, про що ми вже згадували у попередньому матеріалі. У цьому допоможе фіксація руйнувань, яка з 2022 року відбувається майже щоденно.
У партнерстві з об’єднанням «Вікно Відновлення» розбираємося: як в Україні відбувається документування руйнувань, які для цього існують ресурси та яким чином журналісти можуть долучатися до процесу або використовувати його результати.
Фіксація російських злочинів на державному рівні
Коли ми говоримо про фіксацію російських злочинів, це фактично означає фіксацію того, що потребує відновлення. Адже ми вже згадували: відновлення стосуються всі процеси усунення наслідків війни (і відбудова об’єктів, і психологічна реабілітація, і відновлення економіки тощо).
Документуванням і подальшим розслідуванням російських воєнних злочинів в Україні займаються поліція, прокуратура, СБУ та НАБУ. Щоправда, для їхньої діяльності немає ні правового підґрунтя, ні єдиного протоколу роботи. Тому державні структури збирають інформацію, користуючись рекомендаційними джерелами міжнародних організацій.
Найчастіше це — протокол Берклі, опублікований у 2020 році Організацією Об’єднаних Націй спільно з Центром із прав людини Каліфорнійського університету в Берклі. Це практичний посібник із проведення розслідувань порушень міжнародного кримінального права з використанням відкритих даних. Документ допомагає полегшити процес збору інформації та навчає, як її систематизувати, аби передати для подальшої роботи міжнародним прокурорам і суддям.
Щодо єдиної системи, де могла б зберігатися інформація про об’єкти, що потребують відновлення, справи дещо складніші. Як така система існує: дані збираються у Єдиний реєстр досудових розслідувань. Проте, як пояснює керівник Департаменту документування воєнних злочинів Української Гельсінської спілки з прав людини Сергій Мовчан, доступ до певної інформації не завжди відкритий навіть для співробітників служб, які займаються фіксацією:
«Наприклад, слідчий Броварської поліції вносить відомості у ЄРДР або на нього їх записують (що він буде проводити слідство). Якщо у групі слідчих він один, то ні колеги з його відділу, ні слідчі з інших відділів не побачать матеріали цього провадження у реєстрі. Якщо буде спільна робоча група, то слідчий бачитимете дані цієї групи, але провадження, що записані тільки на нього, уже не побачить. Його керівник, якщо не буде включений у список, теж не побачить жодних даних.
Вертикаль усіх кримінальних проваджень в Україні фактично бачить до 10 людей. Правоохоронці можуть зробити запит і отримати відповідь: в якому провадженні є потрібна інформація, хто з нею працює. А далі — шукати контакти і зв’язуватися зі слідчим».
Сергій Мовчан. Джерело: фейсбук https://www.facebook.com/SerhiiMovchan93
Тобто доступ ускладнений або неможливий навіть для тих, хто безпосередньо працює з інформацією про руйнування та російські злочини. А місця, до якого журналісти могли би зробити подібний запит або отримати відкритий доступ, не існує.
Як же тоді шукати офіційну інформацію про руйнування? Загальні цифри можна знайти у Плані відновлення України. Тут на мапі є інформація про зруйновані школи, лікарні, дороги та пам’ятки культури у кожній з областей. Вона складається із цифр.
Свою інтерактивну «Мапу культурних втрат» у 2022 році представив Український культурний фонд. Проєкт мав на меті поширювати інформацію про зруйновані об’єкти культурної спадщини і давати можливість свідкам подій залишати дані про руйнування. Проте станом на квітень 2024 року мапа не працює, подати інформацію також неможливо.
Як пояснює Сергій Мовчан, це може бути пов’язано з процесом фінансування: якщо проєкт було створено на донорські кошти, а виплата припинилася, мапа також припинила існування. Як альтернатива, існує карта культурних втрат в Україні від громадської організації «Вільна інформаційна платформа».
Мапа культурних втрат під час запуску проєкту УКФ
Мапа культурних втрат УКФ на квітень 2024
Більше інформації про зруйновані пам’ятки культури є на ресурсах Міністерства культури та інформаційної політики, проте і тут нюанс. Ці дані не є інтерактивними і не оновлюються з фіксованою регулярністю, наприклад, раз на місяць або на три місяці. Тож дізнатися про нові руйнування можна, слідкуючи за анонсами міністерства або сконтактувавши з його представниками.
Незабаром це також можна буде зробити на ресурсі єПам’ятка, де збирається інформація про всі культурні пам’ятки України. Станом на 25 березня 2024 року 1 046 з них зруйновано або пошкоджено внаслідок російської агресії по всій країні.
Для збереження української культурної спадщини та притягнення до відповідальності росії інформацію збирає ще ЮНЕСКО, організація робить це на власних ресурсах.
Загальну статистику збиратимуть у Міжнародний Реєстр збитків. Це платформа, про створення якої повідомили у 2023 році на Саміті Глав Держав та Урядів Ради Європи. Вона містить заяви фізичних, юридичних осіб і держави Україна про зазнані втрати від російської агресії та компенсацію збитків.
Окрему статистику збирало Міністерство охорони здоров’я. За їхніми даними, від початку повномасштабного вторгнення до 11 березня 2024 року росія пошкодила або зруйнувала 1 740 об’єктів медзакладів. Зараз із них повністю відновлено 509 об’єктів, ще 357 — відбудовані частково або у процесі відновлення.
Інформацію про довкілля фіксує Державна екологічна інспекція України. За словами її керівника Руслана Стрільця, станом на січень 2024 року росія завдала екологічних збитків на суму 2,2 трильйона гривень.
Проблемним є отримання інформації з тимчасово окупованих територій. Скільки пошкоджено об’єктів інфраструктури, культурних пам’яток, підприємств — достеменно невідомо. Так само, як і кількість людських жертв. Сергій Мовчан пов’язує це з небезпекою передачі такої інформації:
«Зв’язки з окупованими територіями є, десь вони ситуативні, десь — постійні. Багато залежить від того, наскільки люди готові це робити, бо така робота може бути тільки добровільною. Фіксування на окупованих територіях — значний ризик. Більшість інформації, отриманої у цей спосіб, не для публічної комунікації. Можна розсекретити людину, яка здійснює фіксацію. Краще ми це робитимемо тоді, коли це буде безпечно для мешканців цих територій».
Документування руйнувань громадськими організаціями
Громадські організації також фіксують те, що ми маємо відновити, деякі — ще з 2014 року. Окремі ресурси запрошують до співпраці журналістів, аби ті могли не лише користуватися матеріалами, а й долучатися до документування.
Загалом в Україні існує дві коаліції ГО, що займаються фіксацією і подальшою передачею даних у міжнародні суди. Це T4P («Трибунал для Путіна») та «Україна. П’ята ранку». Обидві виникли як відповідь на російську агресію 2022 року, проте організації-учасниці працюють з 2014-го.
Мета коаліцій — знаходити та верифікувати інформацію про російські злочини. T4P роблять це з використанням відкритих джерел і свідчень очевидців. Інформація групується за регіональним принципом у спільній для всіх учасників базі даних. Вона закрита, щоби додатково убезпечити очевидців подій, проте журналісти можуть скористатися живою статистикою або надіслати запит на отримання конкретних даних.
Також організації-учасниці часто мають власні ініціативи й ресурси, де фіксують російські злочини або перебіг війни як такий. Наприклад, ГО «Докудейз» у 2022 році створила «Архів війни», де збирає цифрові матеріали. Ресурс також непублічний, доступ до нього можна отримати після бекграунд-чеку та авторизації. Дані додатково захищені, щоби не нашкодити героям матеріалів. Інформація транскрибується та перекладається на англійську.
Статистика матеріалів, зібраних проєктом «Архів війни». Джерело: https://ukrainewararchive.org/
«Україна. П’ята ранку» працює за тим же принципом: збирає інформацію самостійно та запрошує до документування волонтерів. До складу коаліції входять «КримSOS» та «СхідSOS», які мають досвід документування з 2014 року та розуміють контекст територій, які були окуповані тоді. Загальна ситуація з отриманням інформації з тимчасово окупованих територій така сама, як і на державному рівні: дані є, проте вони надходять несистемно, аби не наражати свідків на небезпеку.
Свідчення постраждалих та очевидців збирає платформа «Свідок», створена за підтримки американської благодійної організації AI for good Foundation. Дані тут групуються за регіонами та подаються у форматі щоденника. Будь-яка людина, що стала свідком російських злочинів, може залишити власну згадку про це. Спогади тут емоційні: вони показують не стільки фактаж, як особисті переживання подій.
На платформі також є згадка про інший ресурс — «Меморіал: вбиті росією». Тут збирається інформація про загиблих українських військових, цивільних, зокрема дітей.
Як журналісти можуть фіксувати зруйноване
Журналісти у своїх матеріалах можуть поєднувати інформацію, яку надає держава, долучатися до роботи громадських організацій або проводити власне дослідження й документування. У цьому процесі не існує протоколу фіксації даних, тож варто користуватися згаданим протоколом Берклі, іншими міжнародними рекомендаціями та етичним кодексом журналіста, а також шукати підхід до кожного героя. Часто дані вдається отримати від свідків подій чи постраждалих, для яких це може стати травмою. Журналісту важливо не погіршити стан людини у погоні за ексклюзивною інформацією.
Якщо відео буде основним форматом фіксації, можна скористатися ресурсом «Відео як доказ» від правозахисної організації Witness. Це польовий посібник, який пояснює, як має систематизуватися інформація та проводитися робота зі свідками.
Поради з посібника «Відео як доказ»
Щодо відновлення зруйнованого. Оскільки немає єдиної державної системи, в яку можна подати запит, інформацію про те, що і як відновлюватимуть, дістати складно. Журналістам варто самостійно слідкувати за діями місцевої влади, моніторити ситуацію про конкретні об’єкти інфраструктури. Можна готувати серії матеріалів або створювати власні інтерактивні платформи, на яких збиратиметься інформація.
Журналісти можуть працювати з відкритими джерелами або з базами даних, про які ми згадували. Окрім загальних правил роботи з відкритими джерелами, Сергій Мовчан попереджає про нюанс, який виник нещодавно:
«Штучний інтелект на сьогодні створює зображення та вчиться якісно створювати метадані до них. Якщо він цьому навчиться, то фактично обріже можливості для ідентифікації: де робота ШІ, а де — фотографії, які зробили люди на місці подій».
Аби розпізнати підробку фотографії, можна використовувати ресурс FotoForensics. Він визначає елементи, які були додані до зображення.
Якщо фіксування стосується інфраструктури, пам’яток або довкілля, можна самостійно користуватися картами. У 2023 році Google оновлювали мапи, тож можна було побачити деякі наслідки війни: руйнування в Київській області, у Маріуполі. Зараз карти знову оновили й новіші фото зі супутників прибрали. Подивитися на зміни в часі й порівняти «до» та «після» доступно у програмі Google Earth Pro, яку можна безкоштовно встановити на свій пристрій.
Якщо ж не хочете завантажувати додаткові інструменти, подібний функціонал є на ресурсі Soar. Він об’єднує супутники, які регулярно фіксують зміни на земній поверхні, тож легко можна відслідкувати видимі наслідки російсько-української війни.
Також є мапи Ma iQ, створені зі спеціальним повзунком, який показує руйнування в Україні впродовж певного часу, але не на всій території, а на окремих об’єктах, наприклад, на заводі «Азовсталь» або в Соледарі.
Порівняння руйнувань у Соледарі станом на 10.01.2023
Отже, як журналістам взаємодіяти з процесом фіксування того, що буде відновлено:
- працювати з громадськими організаціями;
- виїздити на місця подій;
- працювати з відкритими джерелами;
- за можливості, створювати власний архів або передавати дані до тих, які вже існують;
- моніторити дані щодо окремих об’єктів самостійно;
- навіть у процесі фіксації дотримуватися етичних норм і не гнатися за сенсацією.
Як бачимо, за 10 років війні в Україні досі немає єдиної системи фіксування того, що потребуватиме відновлення. Не існує як єдиного реєстру, так і єдиного протоколу. Цю прогалину закривають громадські організації, які вже мають досвід і активно співпрацюють із міжнародними організаціями.
Ця війна — найбільш задокументована в історії. Складно уявити, як правильно все систематизувати та зберігати під час воєнних дій і після їх закінчення. Зараз журналісти можуть використовувати вже наявні архіви та долучатися до їх доповнення.
Загалом робота з інформацією про те, що потребуватиме відновлення, дуже кропітка. Вона потребує особливої уваги на моменті пошуку, бо єдиного джерела, з якого можна почати роботу, не існує. Доцільно зробити акцент на певний регіон чи населений пункт, аби зібрати якомога точніші дані та мати змогу самостійно їх перевірити.
Ми створили цей матеріал як учасники Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Обкладинка: Midjourney
