Ситуація з ментальним здоров’ям українців лишається непростою — адже війна триває, і ми стикаємося з багатьма втратами, небезпеками і складними переживаннями. Робота медійників має певну специфіку, у зв’язку з чим наша менталка може зазнавати додаткових ударів. Тож наприкінці 2024 року ми вирішили поговорити психологічну підтримку — закладаючи камінчик у фундамент більш стійкого ментального здоров’я у новому 2025-му.
Своїм досвідом та експертними порадами поділилися Андрій Сидоренко та Анастасія Ніжник. Андрій є координатором Mental Support for Media, програми психологічної підтримки журналістів «Фундації Суспільність», а також співзасновником і координатором платформи «Хаб стійкості». Анастасія — психотерапевтка-консультантка, членкиня Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, співзасновниця Центру психічного здоров’я «БрейнКульт» і платформи «Хаб стійкості». У рамках програми Mental Support for Media Анастасія і Андрій дбають про життєстійкість українських медіа і надають редакціям можливість отримати психологічну підтримку.
Якою є ситуація з ментальним здоров’ям медійників зараз
Програма Mental Support for Media стартувала на початку 2023-го року. Втім, з темою психічного здоров’я медійників організації працювали і до повномасштабного вторгнення. Але, за словами Анастасії та Андрія, раніше те, що журналісти постійно втомлені або мають проблеми зі сном, вважалося чимось на кшталт побічного ефекту роботи — або ж виправданням свого небажання працювати. Під час Великої війни і потреба у підтримці ментального здоров’я стала нагальнішою, і знань про психотерапію в українському суспільстві побільшало.
У червні Андрій та Анастасія опублікували дослідження психологічного стану медійників, зроблене в рамках програми Mental Support for Media у період з вересня 2023 року по квітень 2024-го. Серед 327 журналістів, що брали участь у дослідженні:
- 92,4% мали симптоми вигорання — 62,4% початкового ступеню, 28,1% середнього і 1,8% важкого;
- 93% — депресії, з них 25,7% легкої, 33,3% помірної, 22,9% вираженої та 11% важкої;
- у 100% були присутні симптоми тривожного розладу: легкого ступеню — 10,7%, помірного — 38,2%, середнього — 30%, високого — 21,1%.
Кількість запитів від редакцій на консультації з психотерапевтами, ретрити і навіть вебінари також зростає. Андрій зазначає, що така ситуація є закономірною, адже ми живемо у війні та стикаємося з високої інтенсивністю потенційно травматичних подій. Тож ця статистика — не привід «лягати в помиральну яму», а зовсім навпаки — м’яке нагадування, що у наших обставинах дбати про себе є не примхою, а важливою потребою. І не лише ознаки розладів є причиною звернутися за професійною допомогою — достатньо бажання краще розібратися в собі чи отримати додаткову підтримку.
Як робота в медіа впливає на ментальне здоров’я
«Журналісти мають постійний потік інформації, з якого не виходять. Це наче повноводна річка, яку неможливо поставити на паузу. На початку повномасштабної війни, коли було багато тривоги і паніки, базовою рекомендацією психотерапевтів було зменшити споживання інформації. Медійники не можуть це зробити, бо це є частиною їхньої роботи, і це дуже впливає на самопочуття», — пояснює Анастасія.
Крім кількості контенту, який потрібно споживати й обробляти, на ментальне здоров’я впливає і його зміст. Медійники регулярно контактують з особливо чутливими темами, стикаються з болючими емоціями — як чужими, так і своїми. «По суті, журналісти працюють в такому трикутнику: вони мають дбати про своє психічне здоров’я, про стан героїв матеріалів, щоб не ранити їх більше, і про глядачів і читачів, які мають цю інформацію сприйняти і теж бути в нормі. Утримувати цей баланс — багаторівнева задача, і вона є справді непроста», — говорить психотерапевтка.
Тому, на думку Анастасії, так важливо надавати психологічну підтримку медійникам: адже від їхнього стану залежить те, як вони подаватимуть інформацію аудиторії. Чи їхні матеріали будуть сіяти паніку та розпач — чи допоможуть людям мобілізуватися і краще зрозуміти, що робити? Ментальне здоров’я журналістів напряму впливає на ментальне здоров’я суспільства.
Є і ще один фактор ризику, властивий роботі в медіа, — певна «месійність» професії, тобто те, що вона містить в собі соціальну користь. Через це журналістам важко взяти паузу, щоб подбати про себе — адже на кону не просто робочі задачі. З іншої сторони, зазначає Анастасія, це є і захисним фактором: коли робиш те, що має значення, це відчувається зовсім інакше, ніж коли твоя робота нікому не потрібна. Усвідомлення значущості своєї діяльності допомагає справлятися і сприяє розвитку стійкості. Андрій зауважує, що саме тому про цінність роботи журналіста — фіксування воєнних злочинів, інформування людей, збереження пам’яті, формування підтримки — дуже важливо говорити в редакціях, нагадуючи медійникам про це.
Що заважає звертатися за психологічною підтримкою
Зі складнощами в тому, щоби отримати кваліфіковану допомогу, стикаються не лише медійники, а й українці загалом. Андрій зазначає, що зайнятість психотерапевтів та ціна на їхні послуги — два важливі фактори: «Психотерапія — дуже недешева історія. Зараз в Україні багато психологів, але кількість психотерапевтів, які мають відповідний рівень освіти та акредитації, невисока, і вони в більшій мірі мають черги на кілька місяців».
Тож навіть якщо ви знайшли надійного, перевіреного спеціаліста, вартість їхніх консультацій або ж відсутність вільних місць для нових клієнтів можуть стати на заваді. Утім, висока ціна не обов’язково дорівнює високій кваліфікації. Цілком можливо знайти психотерапевта, чиї послуги будуть для вас доступними, особливо якщо людина ще продовжує навчання.
Звернутися за підтримкою заважають також стереотипи і міфи про психотерапію, яких у суспільстві й досі є багато. До того ж, перепоною може стати заниження власних потреб: Андрій розповідає, що люди часто посилаються на те, що не мають часу, надто зайняті роботою або ж порівнюють свою життєву ситуацію з історіями інших людей — мовляв, мені нема на що скаржитися, комусь гірше за мене.
Применшуючи свої складнощі, люди відкладають звернення по допомогу — а стан тим часом погіршується, і працювати з цим потім лише складніше. Проте з власного досвіду Андрій та Анастасія зрозуміли, що умовляти і переконувати немає сенсу. Тож вони працюють перш за все з тими, хто вже готові та шукають допомоги, і з тими, хто сумніваються. Але продовжують вести комунікацію зі сторінки «Хаба стійкості», щоби поступово розвіювати стереотипи навколо психотерапії:
«Звернутися за підтримкою — це нормально. Це не робить тебе якимось не таким. Ми не міряємося болем, і кожна проблема заслуговує на увагу», — наголошує Анастасія.
Як зрозуміти, що мені варто звернутися по допомогу: маркери та алгоритм дій
«Ключовим маркером є відчуття, що зі мною щось не так: я або надто сильно тривожусь, або надто сильно втомлююсь, або моя кава вже мені не смакує, і з друзями зустрітися я теж не хочу», — пояснює психотерапевтка.
Такі зміни, як ізоляція від спілкування, втрата задоволення від життя, переважно поганий настрій, поява чи посилення некорисних способів справлятися зі стресом на кшталт алкоголю, наркотиків, куріння, є симптомами, на які варто звернути увагу.
Але якщо ви сьогодні зранку відчували роздратування чи з’їли улюблений десерт без задоволення, це ще не означає, що з вами щось не так. Усі маркери оцінюються за двома основними критеріями — тривалістю та дисфункційністю:
- Тривалість — як довго людина почуває себе погано. Для діагностування симптомів депресії цей строк — два тижні, впродовж яких переважає стан виснаження і пригніченого настрою. Для інших проблем цей строк буде іншим.
- Дисфункційність — наскільки самопочуття впливає на функціонування людини: чи заважає це робити звичні речі, працювати, бачитися з друзями, доглядати за собою.
Що ж робити, якщо ви помічаєте в себе ті чи інші симптоми? По-перше, пам’ятайте, що ставити діагноз і тим паче призначати ліки має спеціаліст — а до якого саме звертатися, залежить від того, що саме ви переживаєте:
- Варто спершу записатися до сімейного лікаря, якщо ви відчуваєте виснаження, тривалу відсутність енергії, апатію, сонливість та ангедонію (нездатність отримувати задоволення від зазвичай приємних речей). Ці симптоми можуть свідчити про депресію, проте їх може спричинити також дефіцит вітаміну D, феритину (заліза) або порушення в роботі щитоподібної залози. Сімейний лікар може направити вас на аналізи, а потім ці аналізи проінтерпретувати. Якщо ж результати аналізів в порядку, але симптоми лишаються, тоді є сенс звернутися до психотерапевта.
- Звертайтеся до психотерапевта, якщо мова йде про відчуття надмірної тривоги, тривалої роздратованості, злості та гніву, або ж нав’язливі спогади, які завдають болю. У психотерапевта є методики для того, щоби допомогти вам опанувати нові навички саморегуляції або ж зробити спогади менш болючими, а за потреби він спрямує вас до психіатра.
Якщо ж, наприклад, ви маєте справу з розладом вживання алкоголю, то варто або шукати психотерапевта, який спеціалізується на цій темі, або психіатра чи нарколога. Цей розлад є в трійці найпоширеніших — як в Україні, так і в світі.
«Одна справа — коли ми зустрічаємося на день народження і п’ємо алкоголь, а зовсім інша — якщо ми п’ємо алкоголь, щоб розслабитись або заснути», — говорить Андрій.
Зараз не йдеться про те, щоби повністю виключити вживання алкоголю, а в тому, щоб перестати толерувати це як прийнятний нешкідливий спосіб вирішити свої проблеми — як для себе, так і у своїй команді. Якщо вживання алкоголю у вашому житті стає частішим — це те, на що варто звернути увагу.
Як вибрати психотерапевта
Пошук психотерапевта схожий на пошук лікаря: ми запитуємо у друзів, дивимося сайти клінік, яким довіряємо, перевіряємо рейтинг та читаємо відгуки. Проте вибір спеціаліста з ментального здоров’я має декілька нюансів:
- Спитати близьких про перевіреного психотерапевта — хороша ідея. Проте один і той самий спеціаліст не може паралельно працювати з вами і вашим найкращим другом, партнером чи родичем, бо такі подвійні відносини можуть зашкодити процесу терапії. Але якщо хтось із ваших близьких має гарного терапевта, той може порекомендувати для вас когось із своїх колег.
- Зараз в Україні є проблема з акредитацією психотерапевтів — ця сфера ще не є належно врегульованою законом. Тому психотерапевтом може назватися як компетентний спеціаліст з належною освітою, так і людина, яка має пару сертифікатів денних курсів. Спробуйте пошукати терапевта на одній з популярних платформ або ж клінік — скоріше за все, відбираючи спеціалістів у команду, платформа перевірятиме їхній досвід та освіту, адже від цього залежить репутація організації. Так само позитивно можна розцінювати членство у якійсь із асоціацій психотерапевтів — проте з оглядом на те, яка це асоціація і яка платформа.
- Якщо шукатимете психотерапевта самостійно, зверніть увагу на їхню освіту. Отримавши університетський диплом психолога, людина має бути ще акредитована в одному з методів психотерапії. Консультувати може також і лікар, який після медичного університету так само пройшов додаткове навчання. Анастасія зазначає: «Це супер варіант, якщо людина має акредитацію в якомусь методі. У той же час це є тривалим, непростим процесом. Тому, якщо людина знаходиться в процесі акредитації, це теж окей варіант».
- Можна вибирати за методом психотерапії, в якому працює спеціаліст. Андрій радить спиратися на міжнародні рекомендації щодо того, який метод краще за все допомагає з яким розладом чи запитом. Анастасія орієнтується на британські протоколи NICE — National Institute for Health and Care Excellence. Методом першого втручання в рекомендаціях буде зазначений той, що показав найбільшу ефективність для цієї проблеми. В українському законодавстві є перелік методів із доведеної ефективністю, але в ньому нема ранжування за ступенем ефективності.
Вибирати спеціаліста складно, особливо вперше: адже мова йде не лише про компетенції, а й певний емоційний контакт, довіра. Це є важливим для того, щоби між психотерапевтом і клієнтом сформувався терапевтичний альянс і вони ефективно працювали разом. Тому дослухайтеся до своїх відчуттів — і спробуйте. Це нормально, якщо перший же психотерапевт, до якого ви звернулися, виявиться «не вашою» людиною, навіть якщо це дуже хороший спеціаліст.
Як подбати про ментальне здоров’я редакції
Андрій та Анастасія стикалися з різними підходами за час існування Mental Support for Media: хтось із редакторів залишав заявку на підтримку і більше не залучався до програми, а хтось, навпаки, прагнув детально обговорити, як допомогти працівникам вирішити їхні проблеми. Є і такі редактори, що в принципі скептично ставляться до психотерапії — саме тому у програму додали опцію індивідуальних звернень: так медійники зможуть отримати психологічну підтримку, навіть якщо їхній керівник не подаватиме заявку.
«Як показав досвід, найкраще програма підтримки заходить в тих редакціях, де редактори готові показувати власний приклад, ініціювати розмови і ділитися своїми історіями. Якщо керівник зацікавлений, має досвід психотерапії або сам її шукав, рівень звернень в редакції значно вищий», — розповідає Андрій.
Залученість керівника має великий вплив на ментальне здоров’я команди не лише через власний приклад, а й тому, що психологічний стан працівників залежить від робочих процесів. «Буває, до нас звертаються редакції і кажуть: “Слухайте, у нас тут проблеми. Проведіть тренінг, і щоб після нього все вирішилось”. Але ми не чарівники — неможливо одним тренінгом вирішити проблеми, які накопичувались роками. І часто корінь проблем не в сфері психології, а в сфері управлінських процесів: ненормований графік, не відпрацьовані робочі процеси, токсична комунікація», — пояснює співзасновник програми.
У таких випадках психотерапевти все одно можуть надати індивідуальну підтримку окремим людям, але вирішення проблеми потребує системних змін. Саме тому, формуючи рекомендації для Незалежної медійної ради, Анастасія та Андрій розділяли, що можна зробити на особистому рівні, що — на рівні команди, а що — на рівні редакції. Наприклад, щоби запобігати вигоранню:
- На особистому рівні ми можемо опановувати навички стрес-менеджменту, давати собі необхідний відпочинок та фізичні навантаження, шукати способи збільшувати насолоду від роботи.
- На рівні колективу/спільноти можемо створювати групи взаємодопомоги та проводити неформальні зустрічі рівних для підтримки і пошуку рішень.
- Керівник може культивувати атмосферу безпеки для відвертого спілкування працівників, дестигматизувати психологічні проблеми й переживання, переглядати навантаження і винагороду членів команди.
Під час роботи з редакціями Андрій та Анастасія помітили, що чим більша команда, тим більші виклики, тим складніше працівникам знаходити підтримку в робочому середовищі. «Люди у менших командах краще справляються з проблемами і більше відкриті для пошуку підтримки», — додає Андрій. Звісно, це лише тенденція, а не обов’язкова залежність, проте спеціалісти радять керівникам великих редакцій звернути на це увагу. Адже у великій команді керівнику складніше підтримувати зв’язки з працівниками, менше можливостей для комунікації, він не впорається сам. Коли колектив розростається, організація потребує створення мережі неформальних лідерів — такої внутрішньої системи, яка регулює і координує атмосферу та комунікацію.
І звісно, якщо ви хочете підтримати ментальне здоров’я власної редакції, можна подати заявку на Mental Health for Media. Програма включає чотири ключові компоненти:
- діагностику психологічного стану команди — працівники проходять опитування, і керівництво отримує звіт і рекомендації (без розкриття анонімності конкретних людей, але з розгорнутим аналізом ситуації в команді).
- вебінари на перетині психології і журналістики — про те, як працювати з травматичним контентом, як брати інтерв’ю у людей, які пережили травматичний досвід, і чутливу комунікацію.
- індивідуальні консультації з психотерапевтами — з медійниками працюють відібрані психотерапевти, які пройшли спеціальне навчання задля розуміння контексту професії. У пріоритеті зараз — медійники, які працюють близько до зони бойових дій, від Чернігівської області до Одеської, воєнні журналісти і спеціалісти, які мають близьких родичів на фронті.
- заходи відновлення — чотириденні ретрити в горах, де медійники мають можливість відволіктися, подумати про важливе для себе чи навіть просто поспати в спокої.
Залишити заявку на супровід команди або індивідуальну підтримку можна на сайті програми.
Співзасновники Mental Support for Media прагнуть, щоби турбота про ментальне здоров’я стала нормою повсякденного життя, бо тоді ми як суспільство ставатимемо стійкішими. За словами Анастасії, «стійкість — це про моделі поведінки, які дозволяють нам вставати після падінь. Це не означає бути непорушними як скеля — такого не може бути! Всі люди раняться, падають, страждають час від часу. Але стійкість в тому, щоб вставати, вміти загоїти свої рани і рухатись вперед».
Серед інших організацій, які дбають про ментальне здоров’я медіа:
- Media Development Foundation надають українським медійникам можливість індивідуальних консультацій з психотерапевтом у рамках своїх програм.
- Lviv Media Forum дають журналістам можливість працювати зі спеціалістами з ментального здоров’я, а також організовують відновлювальні ретрити.
Dart Center for Journalism and Trauma проводять тренінги для медіа, зокрема по роботі з травмою, травмачутливій комунікації та стресостійкості. Щоби залишити заявку на тренінг, потрібно заповнити форму. У вільний доступ викладені посібник про висвітлення війни (є версія українською мовою) та гайд для менеджерів про підтримку працівників, які стикаються з травмою.
Обкладинка: Canva
Цей матеріал було профінансовано Європейським Союзом. Його зміст є виключною відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.