росія не лише знищує міста, селища й родини, а й намагається підкорити мислення та вподобання людей, які опинилися в окупації. Тож відновлення культури, мистецького життя є важливою складовою повернення до нормальності, очищення від пропаганди, що її насадили окупанти.
Ця розмова відбулася з тими, хто допомагає українській мові знову вільно лунати на територіях, якими нещадно пройшовся ворог. Це досвід організацій, які вклалися у відновлення культурного життя на понівечених Донеччині й Харківщині. Вони знайомлять людей із соціальними інноваціями, українською музикою та культурою, прагнуть поєднати штучно поляризований «Схід» і «Захід» та заповнити культурний простір усім українським — на противагу загарбницькому.
«Культурна Агенція ∀»: Plan B fest і День музики
«Культурна агенція Ɐ» — громадська організація, яка створює соціокультурні проєкти для змін у суспільстві. З 2015 року на її рахунку — кілька локальних і міжнародних фестивалів. Агенція — ніби клей, що в різні роки об’єднував усі регіони країни.
Я розпитала Аліну Ханбабаєву, очільницю ГО «Культурна агенція Ɐ», кураторку культурних проєктів і музичну редакторку радіо «Накипіло» про створення подій у прифронтових містах за часів АТО, про розбудову горизонтальних зв’язків і сенси, що з’явилися після повномасштабного вторгнення.
Перший Plan B — фестиваль соціальних інновацій і нової музики — влаштували в Харкові у 2016 році. Тоді відбувся сплеск соціальної активності, з’явилося багато культурних і соціальних громадських ініціатив. Команда бачила, що люди, які живуть в різних містах, мають спільні цінності та прагнуть змін, але нічого не знають одне про одного. Тоді вирішили: добре б усіх познайомити та підсилити цим знайомством. Так виник Plan B fest.
Що спонукало провести Plan B на Донеччині? Які були вибрані міста і що там відбувалося?
«Щоби люди з інших міст захотіли приїхати на фестиваль до Харкова, ми вирішили організувати кілька невеликих промоподій. Вочевидь, найдужче підтримки потребували люди в містах, близьких до зони бойових дій та на деокупованих територіях. Зміни там потрібні найбільше, а жити й працювати в тих умовах надзвичайно складно. Чим ближче до лінії фронту, тим менше стабільності та ресурсів. Ми вирішили провести івенти там, аби краще зрозуміти проблеми та виклики, з якими зіштовхуються активісти й активістки, підсвітити їхню діяльність».
У процесі підготовки фестиваль на Донеччині переріс у щось більше, ніж просто низка промоподій. Plan B у Слов’янську, Краматорську, а згодом у Бахмуті та Соледарі став майданчиком для знайомства та обміну досвідом між змінотворцями. На подіях об’єднались учасники зі сходу України, з інших регіонів та низки країн. У 2020 році, під час пандемії коронавірусу фестиваль завітав у нові міста, серед яких — Лисичанськ.
«Дуже важливо об’єднувати людей, що прагнуть змін, налагоджувати та примножувати ці зв’язки, давати активним людям ресурси та інструменти для розвитку. Українське суспільство неодноразово демонструвало, як горизонтальні зв’язки впливають на громадські процеси, прискорюють зміни, роблять життя людей кращим».
Ці горизонтальні зв’язки вилилися в цікаві ініціативи. На фестивалі Plan B поштовх до створення чи підсилення знайшли такі проєкти: рейв-рух Shum.Rave зі Слов’янська, Платформа «ТЮ» з Маріуполя, «Гарелея Неотодрешь» із Лисичанська, Street Culture Okhtyrka та інші локальні ініціативи.
Крім Plan B fest, «Культурна агенція Ɐ» організовувала Дні музики. Влітку 2018 року зазвучали вулиці Краматорська, Костянтинівки та Покровська.
Як з’явилися Дні музики на Донеччині? Чи це був запит від громад, чи це ви вирішили поїхати познайомитися?
«День музики в Харкові існує з 2014 року. Ми захоплені цією ідеєю та мріяли перетворити її на традицію. Разом з однодумцями зі Свята музики у Львові ми прагнули заснувати мережу фестивалів. Почали з Донеччини, адже завдяки Plan B fest знали там багатьох. На наш запит відгукнулися три організації: креативний простір DRUZI з Костянтинівки, ГО “Лампова. Платформа ініціатив” з Покровська та ГО “Вільна хата” з Краматорська.
Фестивалі обмінювалися музикантами. Артисти зі Львова та Харкова їхали з концертами на Донеччину, а їхні місцеві колеги навпаки: до Львова й Харкова. Так само було і з фестивальними командами. Наша команда підтримувала організацію фестивалів у Покровську, Костянтинівці й Краматорську, а команди з цих міст прокачували організаторські навички на великому фестивалі в Харкові».
Такий формат роботи розвивав команди, створював зв’язки між ними та давав краще розуміння життя в різних частинах країни. Люди бачили людей, об’єднувались у творчому натхненні та навколо спільних цінностей. Це зробило їх ефективнішими та менш вразливими до пропаганди.
Про День музики в Харкові та нові сенси після 24 лютого
«У 2022 році ми не думали, що фестиваль можливий: почалася велика війна, гинули люди, незрозуміло, як довго це триватиме. Але завдяки музикантам Олегу Каданову, Стасу Кононову та Антону Бегменко традиція не перервалася. Олег зі Стасом зіграли концерт у кількох локаціях на Північній Салтівці (найбільш постраждалий спальний район міста), Антон зробив стрім».
Відео з Північної Салтівки. Джерело: День музики в Харкові.
Це дозволило містянам долучитися до традиції на відстані, почути голос Харкова. У 2023 році, не дивлячись на напружену атмосферу, також знайшлися люди та локації, які провели концерти.
Щороку День музики дозволяв харківцям перегорнути чергову культурну сторінку: познайомитися з новими митцями, відвідати виступ у Католицькому костелі, прослухати виконання улюблених пісень від хору чи оркестру. А понад те — дослідити непізнані до того райони мегаполіса.
У 2024 році місто знову обрало звучати, водночас свято музики набуло додаткових сенсів. День музики в Харкові став інструментом вшанування пам’яті полеглих воїнів.
Добре відомий харківцям гурт Alcohol Ukulele присвятив виступ своєму другу та учаснику Антону Дербілову, який поліг у боях за звільнення Кремінної. Музиканти зіграли концерт на вулиці, названій на честь героя. Це стало актом вшанування людини, яка багато зробила для міста та мистецького життя в ньому. Перейменування відбулося нещодавно, тож для когось ця історія стала справжнім відкриттям.
Перед інтерв’ю ми трохи поговорили про Детройт: ти згадувала, що на одну з подій приїжджав спікер звідти. На твою думку, чи здатна культура допомогти українським містам не перетворитися на міста-привиди на кшталт Детройта?
«Думаю, на це питання можна буде відповісти після закінчення війни. Але культура — це інструмент роботи з суспільством, і вона потрібна. Бо, як каже один наш колега: “Я не можу гарантувати, що якщо продовжувати робити те, що ми робимо, — буде краще. Але якщо нічого не робити, точно буде гірше”. І це правда».
Які поради або настанови ти можеш дати тим, хто хоче відновлювати культурне життя у своїх містах або громадах?
«Якщо хочете відновлювати культурне життя своїх міст чи громад — робіть, але запитайте себе: “Шоб шо? Для чого це робити?”.
- Налагоджуйте зв’язок із тими, для кого це робите, перевіряйте, чи є в цьому потреба. Я бачила чимало випадків, коли люди робили щось для інших, не спитавши, чи їм це потрібно.
- Не бійтеся помилятися. Часто важливі речі не стаються, бо люди бояться помилок і невдач.
- Шукайте однодумців.
- Бережіть партнерів і дбайте про репутацію».
Благодійний фонд «Артдача»: «деокупаційний тур» гурту «Пиріг і Батіг»
«Пиріг і Батіг» — львівський фольк-гурт, створений у 2020 році. Із трендом на відродження всього українського творчість гурту по-справжньому вибухнула на теренах мережі та швидко розширила аудиторію. Музиканти, серед іншого, переосмислюють творчість митців «Розстріляного Відродження» через співану поезію.
Ця розмова про тур деокупованою Харківщиною сталася зі співзасновницею фонду «Артдача» Марією Какуріною. До повномасштабного вторгнення у фонді були зосереджені на культурно-соціальних проєктах. Із настанням великої війни до команди почали звертатися з різноманітними запитами, деякі виходило закривати.
«Завдяки нашому соціальному капіталу з 24 лютого почали прилітати всі можливі запити. Так ми розпочали гуманітарну діяльність: займались евакуацією, підтримкою військових, волонтерів. Допомагали новим організаціям у процесі створення. Пізніше ми розвинули напрямок психологічної реабілітації та відбудови. Нині разом із ГО “Х-Траверс” ведемо проєкт побудови прихистку в Чугуєві».
Перед повномасштабним вторгненням у фонді розробляли ідею та шукали фінансування на «Соціальні вечірки для всіх». Це проєкт, присвячений безбар’єрності. Наразі його актуальність зростає, тож до ідеї планують повернутися згодом. Триває робота з проєктом «Уява»: простором для молоді та підлітків із Харкова та області.
Можеш розповісти, як у вас народилася ідея провести «деокупаційний тур»?
«Насправді це був запит саме від гурту “Пиріг і Батіг”. Лесик Омодада написав музиканту Олегу Каданову, Олег — моїй колезі Василісі Гайденко, бо знав, що ми працюємо на деокупованих територіях. Василіса поділилася зі мною ідеєю, а я була знайома з цим гуртом ще з 2022 року. Пізніше залучили гурт до ретриту для волонтерів, де музиканти виступали з програмою “Коляда”. Тоді був магічний концерт».
В які населені пункти, міста ви привозили гурт і чому обрали саме їх?
«Ми відвідали насамперед деокуповані території Харківської області. Це Чугуївський та Дергачівський райони, Балаклія, Рогань, Оскіл, Ізюм, Левківка, Зміїв, Співочі тераси у Козіївці, Коробочкине, Кутузівка, Старий Салтів, а також Харків та інші населені пункти. Найчастіше це були громади, з якими ми працювали в рамках гуманітарного напрямку, чи ті, які нам порадили партнери».
Ти згадала, що турів було декілька. Розкажи про цей «успішний успіх»: їх же сталося аж три?
«Перший тур відбувся влітку 2023 року завдяки меценату, який надав кошти на проведення. Ця людина дуже любить Харків і Харківську область, хоча сам не харківець. Це був цікавий досвід, усі локації нас дивували. Через те, що це було ніби вуличне мистецтво, тур вийшов особливим».
Наступний тур гурту відбувся в січні 2024 року. Тоді концерти проводили не на вулиці, а в приміщеннях, з організацією було вже складніше. На це впливали напружені обставини, холод і подекуди віддалене розташування локацій.
«Другий тур став по-своєму цікавим. Для нас щоразу відбувається дослідження нашої аудиторії на територіях, де ми працюємо в різних проєктах. Така культурно-просвітницька діяльність для нас вкрай важлива».
На завершення зимового туру відбувся експеримент: платний концерт у Харкові. У фонді прагнули розширити аудиторію, а частину зібраних коштів передати волонтерам. Завдяки рекламі від майданчика та квиткового оператора експеримент із залученням аудиторії вийшов вдалим.
«Ми хотіли творчістю та атмосферою, що створює “Пиріг і Батіг”, поділитися з ширшим колом. Були здивовані, коли на концерт завітали абсолютно неочікувані люди. Коли вперше проводили концерт у Харкові, то завітала наша бульбашка: громадські активісти, партнери. А зараз — зовсім нові слухачі. І я щаслива та дуже радію, що в нас це вийшло».
Третій тур гурту мав відбутися восени 2023 року разом з американським музикантом Беном Стюартом. Колись Бен закохався в Україну, а нині він мешкає у Києві, викладає та волонтерить.
«Коли Бен дізнався про наш перший деокупаційний тур, він захотів знайти фінансування, допомогти гурту “Пиріг і Батіг” охопити більшу аудиторію та долучитися як музикант. Восени отримав відповідь від Посольства США в Україні — фінансування буде. Та процес затягнувся, і кошти отримали весною 2024 року. Це було незаплановано, Бен просто пише нам: “Друзі, такі новини!”. А у нас свої плани, у всіх щось несеться. Та ми сказали: “Ну окей, тоді робимо”».
Львівський гурт знову завітав на Харківщину влітку 2024 року. За словами Марії, організували тур швидко. Ситуація була напруженою та стрімко змінювалася, тому мали запасні майданчики замість тих, куди доїхати врешті-решт не вдалося.
«За ці кілька років ми навчилися бути супергнучкими. І класно, що хлопці готові до цієї гнучкості, у нас шалена довіра. Останній тур став особливим через участь Бена Стюарта та Ольги Стернейчук. Додався інший погляд. Бен підготував промову українською, вчить її. Я захоплююся, бо приблизно так вчу англійську, і Бен вже мене переграв».
У чому для тебе важливість цієї культурно-просвітницької діяльності на деокупованих і прифронтових територіях?
«По-перше, на цих територіях люди не надто добре знайомі з українською культурою. Подекуди досі звучить російське радіо. Десь завдяки радіо “Накипіло” вже не звучить російське, але довгий час звучало.
І зараз саме той час, коли ми можемо зацікавити людей, закохати в українську культуру. Я поки не зустрічала когось, хто може закохати в літературу так, як це вміє “Пиріг і Батіг”. У літературу, яку ти читав у шкільні роки, але її зовсім по-іншому подавали. Або в літературу, яку тобі не показували. В історію, як жили ці митці, що з ними робила радянська влада.
По-друге, підтримати тих, хто мешкає у цих громадах. Ми приїжджаємо, і люди з нами спілкуються українською. Оскіл, наприклад. Взагалі, Ізюмський район для мене став дивовижним відкриттям. Я не очікувала, що там так багато людей спілкуються українською. З Осколом ми працюємо ще в інших проєктах. Там неймовірна директорка, вчителі. Вони з такою любов’ю виховують дітей, і дійсно намагаються їм привити повагу й цікавість до історії та культури України».
На переконання Марії, надзвичайно потрібно підтримувати культуру, бо вона є важливим чинником єдності суспільства.
«Ми всі знаємо, що росія намагається знищити нашу культуру, українців як націю, Україну як державу. В Україні поняття “нація”, мені здається, не етнічне, а політичне. Це про людей, які приймають свідоме рішення, що вони українці. І ми намагаємося надати ті знання, завдяки яким людина може це вирішити про себе».
Що можеш порадити тим, хто прагне відновити культурне життя у своєму місті, у власній громаді?
«Однієї такої штуки немає. Можливостей зараз багато, спроможностей навчатися — теж. Ми в “Артдачі” завжди відкриті, аби до нас зверталися. У нас є кейси, коли ми допомагали в пошуку фінансування, у написанні заявок, ділилися контактами».
Марія запевняє: якщо з’являється ідея, про неї не варто мовчати. Потрібно шукати однодумців, партнерів і людей, які так само прагнуть змін. А більші, досвідченіші організації завжди будуть раді допомогти.
Українське суспільство потерпало від утисків національної культури та ідентичності впродовж усієї історії. Досить згадати Валуєвський циркуляр, «Розстріляне Відродження», розкрадання та знищення українських музеїв і бібліотек під час повномасштабного вторгнення.
Українська мова та культура завжди були й залишаються кісткою в горлі імперії. Тож ми повинні підтримувати сучасників, плекати пам’ять про попередників, увічнювати імена полеглих на війні митців і мисткинь. Адже наша культура, мистецтво, творчі здобутки є потужним інструментом об’єднання суспільства та боротьби з пропагандою ворога.
Фото на обкладинці: сторінка Plan B fest.
Ми створили цей матеріал як учасники мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
