Про відновлення України за будь-якої нагоди говорять і представники влади, і активісти. На теренах держави та за кордоном проводять великі конференції, присвячені темам, як виглядатиме та функціонуватиме наша країна після війни.
Але чимало громадських активістів і волонтерів опонують: нібито про відновлення можна говорити лише після закінчення бойових дій. До того всі гроші мають іти на потреби Збройних сил України, аби «після війни» настало якнайшвидше. У цьому тексті ми розбираємося: чи доцільно писати й знімати про відновлення, поки війна триває.
Там, де ступила нога «руського міру», — випалена земля, вщент зруйновані міста й села. Мар’їнка, Бахмут, Соледар, Лиман, Вугледар, Волноваха, Лиман знищені до фундамента. У деокупованому Ізюмі 120 із 204 багатоквартирних будинків потрібно капітально ремонтувати, із 10 000 приватних — третина пошкоджена чи знищена. Приблизно на третину зруйновані Херсон і Охтирка.
Через бойові дії зазнали ушкоджень або повністю знищені 20 тисяч багатоповерхівок, понад 1 700 медзакладів, 1 062 пам’ятки культурної спадщини. Половину енергетичної системи України пошкодили російські обстріли, зокрема лише одна з останніх атак по ній завдала шкоди на мільярд гривень.
Для ефективності Силам оборони потрібна не тільки зброя, а й інфраструктура. Аби працювали заводи, що виробляють дрони, потрібно відновити енергетику, зруйновану ракетними ударами. А ще — шукати нові стратегії, які убезпечать енергосистему від нових атак.
«Частина відбудови, і доволі значна, працює на Перемогу. Нам потрібна відбудова інфраструктури, яка забезпечує діяльність ЗСУ. Якщо дорога до Вовчанська збудована та підтримується в нормальному стані, це працює на Перемогу, бо забезпечує евакуацію поранених, логістику тощо.
Нам потрібна відбудова інфраструктури, яка забезпечує діяльність держави. Це насамперед енергетична інфраструктура, яку намагаються зруйнувати росіяни. Без цього ми не будемо існувати. Нам потрібна, особливо добре харків’яни це розуміють, якісна децентралізована інфраструктура, яка б забезпечила діяльність міста.
Є приклади точкової інфраструктури, яку теж треба відновлювати: наприклад, зруйновані заклади охорони здоров’я. Потрібно лікувати поранених і цивільне населення», — коментує Володимир Рисенко з «Харківського антикорупційного центру».
Завдання журналістів — не лише слідкувати за процесом відновлення та рерайтити пресрелізи чиновників, але й дивитися на проблему під іншими кутами. У часи глобальних викликів, таких як війна, жанр журналістики рішень розквітає. Пошукайте: чи не намагалася впоратись зі схожою проблемою якась інша країна? І чи не наробила вона при цьому помилок, які українська влада може врахувати й тим зекономити критично важливі для бюджету гроші?
Під час війни журналістам ще важливіше виконувати функцію «сторожових псів демократії» та контролювати, наскільки ефективно держава витрачає гроші. Це першочергове питання виживання країни.
Не секрет, що Україна самостійно фінансує велику частину власних видатків на оборону. А от відбудова часто здійснюється за кошти міжнародних донорів. Кожен прояв неефективного використання грошей або корупції ставить цю допомогу під загрозу.
«Якщо ми не будемо за цим слідкувати, не будемо піднімати ці теми зараз, то врешті-решт вибухне такий скандал, який прикриє нам міжнародне фінансування. І ми просто не зможемо функціонувати далі. Певний час ми дотримувалися негласного суспільного договору: “Ми не пишемо про корупцію, але й ви не допускаєте великих її проявів із боку держави”. На жаль, договір не спрацював так, як хотілося б. На мій погляд, про корупцію потрібно писати», — каже Володимир Рисенко.
Журналістські розслідування можуть вказувати державі на прояви корупції при відновленні. Це своєю чергою призведе до підвищення ефективності роботи державних органів і до економії грошей. Так, стаття Юрія Ніколова стала поштовхом до масштабних реформ у Міністерстві оборони і створення «Державного оператора тилу». А стаття «ХАЦ» про завищені харківськими комунальниками ціни при закупівлі труб для відновлення тепломереж призвела до зменшення кошторису на 2,8 мільйона гривень.
«Ці приклади боротьби з корупцією показують іноземцям, нашим донорам, що Україна навіть під час повномасштабної війни функціонує як демократична держава та дійсно бореться з корупцією. Не було таких прикладів у світовій історії, щоби настільки резонансні розслідування були, наприклад, у Штатах під час Другої світової.
А в нас — є, і ми подаємо приклад, що це може існувати», — додає Рисенко.
При цьому важливо знаходити баланс між прагненням розказати про проблему чи неефективний шлях відновлення — і бажанням не нашкодити країні. Ваше розслідування має бути обґрунтоване документально, а не тільки посилатися на анонімні джерела. Ви повинні розуміти, які наслідки матиме оприлюднення цих фактів.
Ще одна причина писати про відновлення прямо зараз — можливість вплинути на те, як виглядатимуть і функціонуватимуть українські міста. Уже зараз треба думати, як зробити вулиці дружніми для всіх користувачів, варто залучати експертів із доступності.
Безбар’єрність має працювати на шести рівнях: фізичному, інформаційному, освітньому, економічному, суспільно-громадянському та цифровому. У медіа найбільше говорять лише про фізичний рівень доступності: про пандуси, занижені бордюри, низькопідлогові автобуси та трамваї.
Як розповідає експертка з інклюзивності громадської організації «Безбар’єрність» Ніна Мацюк, інформаційний аспект безбар’єрності полягає в поданні інформації у громадських місцях таким чином, щоби вона була доступна для всіх людей.
«Коли людина приходить на будь-який об’єкт: чи це лікарня, чи культурний заклад, чи ЦНАП, де людина робить документи, — послугу вона може отримати тільки за допомогою отримання інформації. Тож інформація має бути доступною для всіх: якщо це люди з порушенням слуху, обов’язково має бути дублювання жестовою мовою. Якщо це люди, які мають порушення зору, — обов’язково дублювання шрифтом Брайля, контрастні шрифти, відповідний розмір, подача інформації простими та зрозумілими словами», — зауважує Мацюк.
Цифрова безбар’єрність — це про рівний доступ усіх, а не тільки жителів великих міст, до послуг онлайн: до отримання інформації чи сплати податків. Освітня складова тісно пов’язана з економічною, і це не тільки про навчання школярів і студентів, а й про можливість перекваліфікації протягом життя.
Зрештою, суспільно-громадянська безбар’єрність — це про можливість людей бути залученими до акцій, мітингів, громадських процесів. Наприклад, пригадує Ніна, в Україні досі не існує бюлетенів зі шрифтом Брайля. Це унеможливлює доступ до виборів людей, які мають порушення зору.
Війна триває, росія руйнує українські міста. Проте говорити про безбар’єрне відновлення потрібно вже зараз.
«Настане час, коли Україна переможе, обов’язково. Тоді постане питання відбудови. А це означає, що нам потрібно підготуватися. Ми часто говоримо про повернення ветеранів і ветеранок до цивільного життя через демобілізацію, через набуту інвалідність тощо. Уявімо баристу, який живе у Львові та працював у кав’ярні на площі Ринок. Він воював, отримав поранення, тепер в нього є протез — та він хоче повернутися в кав’ярню на своє робоче місце. Проте він не може туди дістатися, бо там є купа бар’єрів. Тому нам потрібно говорити про безбар’єрність і забезпечувати її там, де це зараз можливо», — резюмує Мацюк.
Медіа «Маяк» вирішило підійти до теми відновлення, проаналізувавши історію, позиціювання та архітектуру великих українських міст, які постраждали від бойових дій.
«Перший текст про те, як відбудувати українські міста й не зробити гірше, ми випустили ще у квітні 2022 року. Тоді з’явилося багато проєктів візуалізацій реконструкцій постраждалих будівель, наприклад, Миколаївської ОДА. І більшість цих візуалізацій нагадували стенд до Дня Конституції в пересічній українській школі: на будівлях розквітли тризуби та жовто-блакитні кольори.
Ми багато уваги приділяємо архітектурі в контексті антропоцентричності, вивчаючи, як почувається людина в цьому середовищі: гармонійно чи як чужорідне тіло. Це наша тема. І якщо вже з’явилися перші проєкти реновацій — значить, треба розібратися, що пропонується та який світовий досвід ми можемо використовувати.
Я одеситка та іноді сумно жартую, що в Одесі є дві біди: будівлі не реставрують і будівлі реставрують. Це не одеська проблема, у кожному місті є “оновлені” місця, які лише імітують простори для людей. Перше питання — як не створити ще більше таких просторів? Друге питання стосувалося більш тонкої теми. Українці втратили почуття базової безпеки, тої характеристики, якою традиційно ще з часів народного міфотворення наділяється простір дому: фізичний і метафізичний. Ми хотіли зрозуміти, що з цією втратою тепер робити», — розповідає редакторка «Маяка» Таіна Федосеєва.
Восени 2022 року «Маяк» випустив шість текстів серії «Міський простір». У них медіа дослідило, як війна вплинула на сприйняття простору в шести українських містах: у Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Миколаєві, Києві та Одесі. У статті про Чернігів журналісти аналізували, чи є майбутнє у дерев’яної забудови міста. Матеріал «Місто, що боронить південь» присвятили історичній ролі Миколаєва як закритого військового міста в минулому, та тому, як ця роль має трансформуватися в умовах сьогодення.
Журналісти «Маяка» фокусувалися не лише на архітектурній складовій міст. Вони залучали як експертів ще й урбаністів, істориків, документалістів, психологів, реставраторів і розробників медіабрендів.
«Тим, хто вивчатиме тему відновлення, я б порадила не надто захоплюватися досвідом відбудови міст після Другої світової, хоча це і виглядає спокусливо. Як мінімум тому, що тоді Європа ще не пережила автомобільного буму, тож розширювала дороги, не знаючи, наскільки це тупиĸовий шлях.
Варто тримати фокус ширше, спілкуватися не тільки з творцями реноваційних проєктів. Дуже важливими є, наприклад, дослідження психологів і нейробіологів про те, як створити комфортний простір для людей і чому в нас із цим проблеми. Або розмови з маркетологами про бренд міста, про те, для кого варто старатися більше: для жителя, туриста чи інвестора.
Зрозуміло, зараз велика увага приділяється інклюзії, тому, як не робити середовище ворожим для різних людей. Тут теж можна підключати експертів не лише з архітектурної сфери», — радить Таіна Федосеєва.
Ми створили цей матеріал як учасники Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Всі фото: Віктор Пічугін