Слово «відновлення», попри оптимістичний відтінок, має дві сторони: коли щось відновлюють — цьому передувала руйнація або втрата. Тож у роботі з цією позитивною темою варто врахувати підходи чутливої журналістики. А також — працювати з даними, бюджетами та планами, аби за багатообіцяючим словом насправді був поступ, а не лише мрія про нього.
Що таке відновлення?
Перед тим, як писати про відновлення, треба зрозуміти, чим, власне, воно є. Це може стосуватися і матеріального, й інституційного, і духовного. Відновленням може бути фізична реконструкція зруйнованих об’єктів, містобудування, відбудова інфраструктури, плани щодо розвитку громад, освіти та медицини. Також сюди доречно додати відновлення економіки, бізнесів, аграрної галузі, а також довкілля, біорізноманітності, екосистем.
Окрім системного відновлення, є особисте. Це відбудова житла, повернення додому, і здобуття нової домівки, і відродження родинних зв’язків, спільноти й ідентичності. Зрештою — тіла та психіки.
Звісно, у матеріалі про відбудову втрачене цілком може не бути основою історії чи її вагомою частиною. Проте без розуміння контексту неможливо відобразити справжній стан справ у відновленні.
Як спілкуватися?
1. Знайомство
Переконайтеся, що людина справді готова говорити з вами і про те, що відбувається зараз, і про те, що сталося раніше. Якщо ви робити матеріал про відновлення, комусь може здатися, що вас цікавитиме лише воно. Тому важливо пояснити, що ви плануєте запитати і про минуле. Також врахуйте, чи людина добровільно погоджується спілкуватися з вами. Якщо вона отримує допомогу від благодійної організації чи фонду, можливо, ця людина почувається зобов’язаною їм за це і погодилася на інтерв’ю саме через це відчуття.
2. Правила
Коли людина розуміє, як працює журналіст чи журналістка, чого можна очікувати, а від чого можна відмовитися, вона впевненіша, може краще розкритися та відчуває повагу до себе. Це дуже важливо, коли ви говорите з людьми, що пережили втрату.
Тож на початку розкажіть, як це буде: наприклад, поясніть, що вам може знадобитися кілька зустрічей, що ви будете все записувати на диктофон, із вами буде фотограф чи оператор. Це важливо проговорити, коли йдеться про відновлення житла: часто люди соромляться своїх наявних умов проживання.
Дуже важливо нагадати людині про право на відмову. Бо можливо, уже у процесі роботи над матеріалом вона зрозуміє, що не готова говорити ані про минуле, ані про теперішнє. Це рішення треба поважати.
Заплануйте розмову в місці, яке не буде додатково тиснути. Ймовірно, вам може здатися вдалим для посилення ефекту від статті показати місце руйнації чи втрати її герою, але це може стати тригером. Як результат, людина може закритися, її психоемоційний стан погіршитися. Тому обов’язково уточніть, де людина готова говорити та бувати разом із вами.
3. Стратегія розмови
Аби розмова вдалася, треба спланувати її комфортною для героя чи героїні матеріалу. Це означає мати структуру, яка дозволить вам дізнатися історію якнайповніше — тобто почути і про теперішнє, і про втрачене, і про те, який шлях пройшла людина до цього етапу відновлення.
Найбільш вдалий підхід — спершу ставити запитання, які стосуються нейтрального контексту, того, чим людина живе нині, потім — складні запитання про пережите. І вже згодом — питання, для відповіді на які людина відчує свій внутрішній ресурс або підтримку оточення.
4. Складні запитання
Якщо ви говорите про втрачене, це може бути непросто. Не кожна людина, яка проходить через процес відновлення, тяжко переживає те, що сталося. Або ж це складна тема, та вона вже має ресурс для розмови. Насправді, це можна зрозуміти після знайомства, але ви не можете бути певні, що людина вже подолала складний досвід.
Тому говорити про пережите треба обережно. Це означає ставити запитання про втрату в доречний момент і робити це емпатично. Наприклад, уточнити, чи людина готова зараз до цього спогаду, додати, що вам незручно й прикро запитувати про подібне, нагадати про право на відмову. Це посилить довіру між вами, дасть герою чи героїні матеріалу відчуття контролю та зменшить потенційну шкоду від розмови.
5. Співчуття
Ймовірно, у розмові про втрачене минуле доведеться зачепити болючі спогади й переживання. Виражати співчуття під час журналістської роботи — нормально та людяно. Але робити це треба обережно, аби не зашкодити. Якщо у вас виникає бажання обійняти людину, взяти її за руку, поплескати по плечам — обов’язково запитайте дозволу. Те, що для когось є нормальним способом підтримки, може бути неприйнятним для інших.
Найкраще так і сказати: «Я вам співчуваю», або ж «Мені шкода, що вам довелося таке пережити». Звісно, цю фразу можна змінювати під притаманний саме вам стиль мовлення. Та загалом найбільш релевантний спосіб — говорити прямо, що ви як людина відчули, а не ховати це за запевненнями, що все буде добре або що комусь ще гірше. Співчуття повинно залишатися співчуттям, а не знеціненням.
6. Допомога
Природно, що вам хочеться допомогти людині в скруті або ж герою, що наразі її долає, докладає до того зусиль. Я не думаю, що треба вимикати прояви людяності, коли ми працюємо над якимось матеріалом, Звісно, ви можете думати інакше. Але якщо ви хочете посильно допомогти людям, про яких пишете чи знімаєте, — чому б ні.
Пам’ятайте, що це треба робити з думкою про власний ресурс і можливість виконати те, що хочеться пообіцяти. Ви відразу можете визначити, що вам під силу. Відкрити банку на потреби чи вплинути на місцеву владу — це пряма допомога, яка може вимагати багато ресурсів. Підказати контакти тих, хто допоможе — це теж залученість, хоч і опосередкована. І, звісно, не варто себе картати, якщо навіть найпростіша комунікація та залученість дається вам тяжко. Визнавши це, ви не зашкодите ані собі, ані людині, яка могла б на вас розраховувати.
7. Після матеріалу
Одна з важливих речей при роботі з будь-якою чутливою темою — дати людям відчуття, що їх не використали як робочий матеріал і покинули. Звісно, необов’язково підтримувати спілкування постійно чи ставати друзями. Достатньо обмінятися контактами, надіслати опублікований матеріал або лайкати дописи в соцмережах. Це не зобов’язує вас включатися щоразу в проблеми та виклики людини, але дає відчуття звичайного людського контакту. І це значно цінніше, ніж здається на перший погляд.
Чого краще не робити?
1. Не реагувати на сльози різко
Можливо, ви вважаєте сльози ознакою того, що розмова не вдається, що ви шкодите — але це не завжди так. Сльози можуть означати зняття напруги, полегшення, біль, якого неможливо уникнути в розмові про втрату. Але це й означає вашу журналістську помилку. Реагувати на сльози як на катастрофу точно не варто: це може присоромити людину. Якщо під час інтерв’ю герой чи героїня заплакали, просто зробіть паузу, спитайте, чи можна продовжувати розмову, запропонуйте воду чи серветки (краще беріть їх із собою на роботу над складними темами). І висловіть співчуття.
2. Не казати «я вас розумію»
Навіть якщо маєте схожий досвід, це не означає, що ви повністю розумієте, через що проходить інша людина. Під час інтерв’ю це може зчитатися як знецінення, спроба пришвидшити розмову, обірвавши емоційну розповідь, неуважність до сильних переживань. Зрештою, не сказавши цю фразу, ви не втрачаєте нічого. А поділитися власним досвідом можна в інший, емпатійніший спосіб, і в доречний час.
3. Не давати марних надій
Коли людина чи громада стають на шлях відновлення, дуже хочеться, аби все склалося добре, усе вдалося. Але не варто казати «все буде добре» та подібні речі: ви точно цього не знаєте. Підбадьорити можна інакше: сказати, як гарно людині вдається впоратися з новим побутом, помітити, скільки сили та любові в її словах про минуле, з якою надією вона говорить про майбутнє та як потужно готова за це боротися. Це не ваше «пророцтво» і не загальна фраза, а те, що пасує конкретній людині. І це завжди краще, ніж кліше.
4. Не публікувати офіційні заяви без критичної оптики
Коли йдеться про відновлення, важливо перевіряти плани та інформацію від влади всіх рівнів. «План відновлення» громади може виявитися мріями на «після Перемоги», набором обіцянок західних партнерів. Він може не враховувати важливі фактори, зокрема інклюзивність. Також відновлення може бути неефективним (наприклад, відбудовують вулицю, але без врахування потреб її мешканців і мешканок), у нього можуть вбудувати корупційні схеми і політичний піар. Це теж треба враховувати.
Повернемося до початку тексту. Відновлення — слово, в яке можна багато вкласти. І є ризик лишити його порожнім звуком, якщо не показувати реальні історії людей, яких воно стосується. А ще напрочуд легко забути про контекст і стати токсично позитивними. Адже відновлення відбувається в умовах війни, що знищує, і воно не гарантує безхмарного майбутнього, ще й водночас тривають болісні втрати. Поєднати ці чинники, знайти баланс і не забути про контекст — це і є найскладнішим завданням.
Ми створили цей матеріал як учасники Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Обкладинка: Олег Петрасюк, «Бабель». Відновлення приватних будинків у Чернігові після деокупації області
