Часом буває, ми фільмуємо щось суспільно важливе: службу на передовій, досвід усиновлення, наслідки екологічних катастроф — а понад сто тисяч переглядів набирає двохвилинна історія про гусака з Угрині на ім’я Гусь. Звісно, милі тваринки завжди будуть поза конкуренцією, але закони сторітелінгу ніхто не скасовував. Якщо ви працюєте в жанрі відеорепортажу і хочете, щоб ваші історії привертали й тримали увагу глядачів, — підказки у цьому матеріалі.
Розповідаємо:
- як знайти тему та героїв для відеоматеріалу;
- як підготуватися до інтерв’ю;
- як знімати, аби було з чого монтувати;
- як не розгубитися під час монтажу;
- що робити, коли історія виходить не такою, як запланували.
Поради й алгоритми роботи стосуватимуться не новинних сюжетів чи фестивального документального кіно, а форматів на перетині цих жанрів — репортажних відеоісторій та попдокументальних фільмів. Також у статті ми говоритимемо переважно про сенсове наповнення історії, і менше — про технічну та візуальну складові.
Шукаємо тему
Часто тема для відеоісторії знаходиться сама. Достатньо бути уважними до світу, до розмов у маршрутках і за барними стійками. Утім, із нашумілими темами є ризик: про них уже сто разів розповіли, або колеги з інших медіа готуються це зробити. Тоді варто шукати особливі ракурси чи давати унікальну експертизу.
А якщо тема не знайшлася сама? Розглянемо кілька основних шляхів пошуку.
- Висунути гіпотезу. Наприклад, «реклама може переконати людей у будь-чому». На основі цієї гіпотези можна записати інтерв’ю з дослідником пропаганди чи розібрати найвідоміші кейси з історії маркетингу. Або провести соціальний експеримент — як це зробили студенти-документалісти у фільмі «Чеська мрія» (Český sen). Вони зняли підготовку рекламної кампанії та відкриття неіснуючого гіпермаркету.
- Спостерігати. Прийти в місце, яке ми вважаємо цікавим — і там у процесі знімання-спостереження знайти фокус історії. Або ж починати знімати, щойно опиняємося в незвичних обставинах. Приклад — фільм «Історія зимового саду» Семена Мозгового, де він через камеру спостерігає за життям і занепадом павільйону квітникарства на території київської ВДНГ.
- Відкрити календар. Як і тексти, відео можна готувати до свят і пам’ятних дат (Великдень, День піхоти, День матері, День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу тощо). Є нюанс: щороку треба вигадувати цікаве наново. Наприклад, коли всі знімають про Голодомор через інтерв’ю з очевидцями — зробити героїнями їхніх онук і правнучок, як у документальному фільмі «Бабусю, розкажи про Голодомор» Анни Єресько та Олени Зашко.
Досвід, надивленість і хист допоможуть відчути, наскільки вдало обрана тема, але краще перевірити це до початку знімання. Власне, є вправа-тест: одним-двома реченнями дайте відповідь на запитання: «Про що моя історія?». Далі уявіть, чи вдасться згадати цю відповідь на ранок після вечірки, або ж чи реально зацікавити нею продюсера, редактора, якщо ви зустрінетеся на кілька хвилин в ліфті чи біля кулера. Якщо на обидва ці запитання відповідь «так» — ваша тема «робоча»!
Понад те, варто скласти невеликий корисний бриф і виписати:
- мету (для чого люди будуть дивитися вашу історію? який вплив вона матиме? яка її цільова аудиторія?);
- месидж (що ви хочете сказати світові цією історією?);
- драматургічну канву (який в історії конфлікт? які основні події? що є кульмінацією?);
- план виробництва і ризики (які ресурси необхідні для втілення ідеї? чи вони її варті?).
Навіть художні фільми народжуються тричі: перед зніманням, на майданчику і на монтажі. А документальні — ще менш передбачувані. Але план-бриф допоможе не розгубитися на кожному з етапів і зняти історію, яку подивляться.
Знаходимо героїв
За словами соціальної психологині Дженніфер Ейкер, професорки Стенфордської вищої школи бізнесу, людська історія запам’ятовується у 22 рази краще, ніж сухі факти. Та й не лише людська: навіть у фільмах про дику природу нам набагато цікавіше спостерігати за життям героя — наприклад, пінгвіна Поко, який бореться за виживання. Найчастіше роль такого героя «грають» тварини, але героєм може бути місто, будівля, корабель, дерево — будь-що, що ми огорнемо історією.
Розгляньмо шляхи пошуку героя для відео:
- Іти на сяйво. Розповісти про людину, яка вже достатньо відома, як-от у фільмі «Яремчук: Незрівнянний світ краси» режисера Артема Григоряна про українського співака Назарія Яремчука. Або ж у «Обережно! Життя триває» Антона Штуки про звільнений Ізюм на Харківщині історія міста звучить устами його жителів і художника Гамлета Зіньківського.
- Звертатися до спільнот. Якщо вас цікавить досвід депортації, логічно йти в спільноти кримських татар. Для теми про полон — йти до родин військовополонених. Розповісти про незаконну забудову кличемо громадських активістів, юристів тощо.
Порада щодо цих двох пунктів — балансувати між медійністю героя та новизною. До прикладу, перший спікер, який спадає на думку, коли хочемо поговорити про українську кухню — Євген Клопотенко. Дійсно, його ім’я в описі й обличчя на обкладинці може привести глядача. Але хтось, навпаки, прагне почути експертні думки інших.
- Озирнутися. Можливо, цікавий герой чи героїня для відеоісторії живе з вами в одному домі, вчиться в паралельній групі чи продає вам полуницю щосуботи на ринку. Так, український документаліст Сергій Буковський зняв теплий і щемкий фільм зі своєю мамою в головній ролі. Так і назвав: «Головна роль».
Коли героя знайдено — навіть якщо це ваша мама — варто провести невелике дослідження та дізнатися про нього чи неї максимум. Це позитивно вплине на якість і глибину історії.
Готуємося до інтерв’ю та знімання
Ретельна підготовка — це понад 50% успіху. Бувають ситуації, коли авторка чи автор відеоісторії випадково опиняється в епіцентрі подій і екстрено вмикається в роботу. Але на готовність переважно впливають попередній досвід і навички.
Незалежно від того, будуть у відео інтерв’ю чи лише спостереження, прогляньте сторінки вашого героя чи героїні у соцмережах, журналістські матеріали, де про нього чи неї вже розповідали, порадьтеся з колегами, на що варто звернути увагу. Завжди добре працює розвідка дзвінком. Телефоном чи по відеозв’язку поговоріть пів години на тему вашої історії: зважте на те, що людина розповідає та як вона це робить.
Те ж саме стосується локацій для знімання. Найкраще — офлайн-освоєння місця: спробувати ракурси, оцінити технічні можливості, вивчити, як і де рухається транспорт, як поводяться учасники процесів, які є обмеження для знімання. Якщо немає можливості побути на місці заздалегідь — дістаньте фото чи відео.
І от коли ви зібрали максимум інформації про героїв, локації та процеси — складайте знімальний план і питальник. На цьому етапі припускаємо, що ми побачимо через камеру і почуємо. Це може бути детальна таблиця з бажаними крупностями кадрів і референсами, а може бути нотатка в телефоні. Звісно, у процесі дещо піде не так. Але головна задача — мати опору під час знімання та не забути нічого важливого.
У знімальний план записуємо все, що прагнемо зняти (дії, події, взаємодії, атмосферу, деталі), у питальник — все, що хотіли б почути від героя чи героїні. Для відеоформату особливо важливо пам’ятати про кілька ключових правил ведення інтерв’ю.
- Ставити відкриті запитання: «що», «як», «чому», «навіщо», «що думаєш», «розкажи про» — замість тих, на які можна відповісти «так» або «ні». У текстових форматах автор перефразує відповідь без втрати сенсу чи впише запитання. У відеоісторіях і поп-документальних фільмах наратив може вести закадровий голос, але якщо потрібна пряма мова героїв у кадрі — краще, аби вони відповідали повними реченнями.
- Виводити на історії. Просити героя згадувати конкретні події, емоції, наводити приклади. Абстрактні слова — вбивці уваги.
- Мати кілька блоків запитань. Наприклад, інформаційний (які факти, деталі історії ми хочемо почути), емоційний (рефлексія героя на ці події), ідейний (на які світоглядні питання ми шукаємо відповіді на основі досвіду героя).
Якість інтерв’ю та органічність героїв у кадрі значною мірою залежать від атмосфери на майданчику та ступеня довіри між командою та героями. Тому часом найкращі сцени й кадри стаються з нами на третій, четвертий знімальний день, місяць чи навіть рік.
Якщо ж стільки часу немає, все одно намагайтеся створити максимально довірливе середовище. Введіть людину в курс: хто ви, що за проект, на яких платформах і в яких форматах виходите, хто ще буде серед героїв. Поясніть мотивацію: чому саме цей герой чи героїня вам цікаві, чому ця історія важлива; зорієнтуйте, як герою одягтися, яка тривалість запису, якою мовою. Зрештою, домовтеся про авторизацію та отримайте дозвіл — особливо, якщо тема розмови чутлива.
Насамкінець — дотримуйтеся домовленостей і пам’ятайте, що жодна резонансна історія не варта спокою та безпеки людини.
Знімаємо
Як ви вже прочитали, під час знімання все може піти не по плану. Але в цьому і шарм документалістики та репортажистики. Відмова від відповіді — теж відповідь, неочікувана історія може бути цікавішою за ту, яку ми хотіли почути. Головне — досліджувати й не розчаровуватися.
А ще — «тримати одне око вологим, а інше — сухим» (із книги Антоніо Лукіча «Мої думки про кіно»). Тобто емпатуйте, але будьте достатньо зібраними, щоби керувати розмовою і приймати рішення. Люди чутливі до байдужості чи формальності. Навіть якщо ви вже чули відповідь в іншому інтерв’ю чи на попередньому дзвінку — будьте увімкнені. Слухайте активно, але безшумно, щоби ваші «угу» не дратували на монтажі.
Слідкуйте за власною мовою тіла, тримайте зоровий контакт, якщо здається, що людині некомфортно — запитайте про це. Давайте людині простір: краще розкрити дві важливі теми, ніж пробігтися бігцем по чотирьох. Не перебивайте і не підказуйте, якщо не просять, адже паузи можна вирізати на монтажі, а ваші репліки — не завжди.
Будьте чесними. Якщо забули натиснути «rec» на диктофоні — скажіть про це обережно, але якомога раніше. Слідкуйте за часом, м’яко спрямовуйте розмову в потрібному напрямку й підводьте до завершення.
Якщо це не формат персонального інтерв’ю, то зазвичай у монтаж відеоісторії входить орієнтовно половина сказаного героєм. А якщо героїв кілька, то третина-чверть. Що стосується репортажного чи спостережного формату, тут теж потрібно знімати із запасом: те, що запланували плюс стільки ж або половину незапланованого. Відчуття, що піде в монтаж, а що точно ні, приходить із досвідом. Буває, що відео на 75 хвилин змонтували з десятків годин відзнятого матеріалу. Краще мати більше, ніж впритул.
Розбираємо відзняте і складаємо історію
Монтаж — захопливий процес у ті моменти, коли ми бачимо, як історія складається пазликом і звучить. Коли два кадри, що стали поруч, народжують новий сенс. Але більшість часу монтаж — це забарна й довга справа. Це маратон, а то і трейл-біг дикою місцевістю, де є ризик звернути не туди. І щобільше часу проходить між зніманням і стартом монтажу — тим страшніше занурюватися у ці хащі.
Тому важливо монтувати за свіжими враженнями й пам’яті. Перш ніж відкрити редактор, гляньте знову на бриф, який ви складали перед зніманням історії. Ймовірно, що після почутого та побаченого на майданчику в полі зміниться мета, або меседж, або конфлікт. Випишіть, що найбільше вас вразило й запам’яталося. Може статися, що з відрядження приїде матеріалу на кілька окремих історій, які не варто поєднувати.
Часом режисери монтажу можуть скласти відео прямо на таймлайні монтажної програми. Але це рідкість і вдало працює з невеликими історіями. Завжди краще мати розшифровку і хоча б схематичний сценарій. Як це зробити?
Розшифровуйте в оптимальному форматі для тих, хто з цією розшифровкою працюватиме. Хтось робить дослівні тексти всіх інтерв’ю та з них складає сценарій із таймкодами для режисерів монтажа. Хтось тезово виписує сказане та детальніше редагує вже у монтажній програмі. Хороша практика — розшифровувати і сенс проговореного, і залишати позначки: як це звучало, з якою емоцією, за яких обставин, таким чином пріоритезувати матеріал і вибудовувати емоційну динаміку історії.
Поки що ніхто не придумав надійнішої схеми сторітелінгу за добре відому нам зі школи триактну структуру (зав’язка, основна частина, кульмінація, розв’язка). Вона тримає увагу завдяки зростанню емоційної напруги, коли кожна наступна перешкода на шляху героя чи героїні здається все загрозливішою, аж поки не стається фінальна кульмінаційна подія.
Єдина поправка — на швидкі медіа, де важливо привернути увагу глядача в перші 20–30 секунд. В них на початку можна розмістити прев’ю з яскравими моментами історії, але так, щоби не розкрити всього і не викривити сенси.
Перед вами — розшифровка відзнятих інтерв’ю та подій. Розташуйте сенсові та дієві блоки в такій послідовності, щоб і не порушити логіки викладу, і підвищувати градус емоційності.
- Почніть із сетингу, атмосферних кадрів про те, де і коли відбуваються події.
- Познайомте глядачів із головними героями та героїнями.
- Дайте емоційну зачіпку, натяк, що в їхньому житті була або є боротьба, виклик, фактор, який викличе напругу.
- Викладіть події історії, роздуми й тези так, щоб аж до кульмінаційного моменту в глядача залишалися запитання: «що ж далі? чим це закінчиться?».
- Завершіть емоційно спокійним епізодом, або навпаки — статистикою, титром, який змусить замислитися.
У монтажній програмі цей процес виглядає наступним чином: ви викладаєте на таймлайн фрагменти, які сенсово складають історію. Передивляєтеся, чи все зрозуміло, послідовно, чи є розвиток. Додаєте між фрагментами атмосферних кадрів, побуту, подій, що допоможуть розкрити тему, такого собі «повітря», яке дозволить перевести дух перед наступним сенсовим блоком. Але не «води», бо перебивки заради перебивок розбавляють історію, збивають динаміку і не додають сенсово нічого нового.
Хороша практика — на цьому етапі показати монтаж людині, яка взагалі не в темі вашої історії, і запитати, про що вона.
Якщо все склалося, можна переходити до технічного монтажу, дизайнити музично, графічно, додавати титри, субтитри. Важливо робити це після того, як побудували історію, адже зміни в структурі ускладнять технічний чистовий монтаж і заберуть більше часу.
Ще одна хороша практика — дивитися історію без звуку і слухати без візуалу. Перше допомагає побачити дрібні технічні помилки, відсіяти непромовисті кадри. Друге — ще раз перевірити історію на зрозумілість.
Поширювати та рекламувати
Інформаційний простір дуже щільний і конкурентний. Зараз недостатньо зробити класний продукт і сподіватися, що його помітять.
Розвиток ютуб-акаунту, вибір вдалого часу для виходу, взаємодія авторів відео з командами смм- та pr-відділів, якісний дизайн афіші, обкладинок і картинок для соцмереж, адаптації під короткі формати, поширення через інфлюенсерів — усе це не менш важливо, ніж знімання і монтаж відеоісторії.
Тож будьте сміливими, гнучкими і терплячими. І нехай ваші історії побачать якомога більше людей.
Обкладинка: Кадр з фільму «Жевріння. Дерево життя»
Цей матеріал було профінансовано Європейським Союзом. Його зміст є виключною відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
