Третій рік я працюю у сфері журналістиці без профільної освіти. За цей час мав різний досвід: написання новин, створення аналітичних статей і репортажів. Озираючись, нині розумію: є речі, про які ніхто не попереджав. Тож у цій статті торкнуся нюансів, які неочевидні спочатку, але їх варто знати. Це суб’єктивний авторський досвід.
Під кінець робочого дня очі витікатимуть
Перше, що спадає на думку, — це здоров’я. Треба визнати, що можуть бути проблеми з очима, бо перед монітором іноді доведеться сидіти довше, ніж умовні 7–8 годин. Тому варто заздалегідь потурбуватися й підібрати разом з офтальмологом комп’ютерні окуляри або краплі, інакше очі під кінець дня будуть витікати.
Також варто включити режим зберігання очей. Він може бути як на самому моніторі, так і у Windows чи MacOS. На Windows це називається «Нічник», а на MacOS — Nightshift.
Як тільки ви включите цей режим, одразу ж відчуєте, як очі потроху розслабляються. Зазвичай він включається ввечері, бо синій колір, який випромінює монітор, шкодить у тому числі й сну. Можна самому налаштувати графік: наприклад, у мене Nightshift вмикається з 21:00 до 7:00 ранку. Можна постійно працювати із включеним режимом захисту очей, та через певний час очі втомлюватимуться, як і раніше, бо банально звикнуть до жовтіших кольорів.
(Не)нормований графік
Я мав досвід роботи у виданні part time: коли основна робота на сім годин, і коли основна робота плюс ще додаткова. Уявімо ситуацію: ви підготували матеріал під час робочого часу. Все супер, але вже після умовної 16 чи 17 години починають приходити правки або зауваження від редактора. Наприклад, о 23:00. І все треба зробити негайно, бо воно дуже важливе.
Від даблчекінгу до замилювання ока — один крок, або як не лажати
Статті треба писати без помилок, а для цього треба мати уважність. Особисто у мене після 4–5 години роботи око замилюється, я перестаю помічати дрібні одруківки, можу пропустити кому.
До прикладу: я писав статтю про створення гвинтівки FN FAL. Один із пунктів був про конфлікти, де її застосовували. Замість «Кубинська революція» я написав «Кубанська революція». Але це не тільки я не помітив, а ще й мій редактор. Ми виправили це вже десь після двох годин після публікації, коли читач написав у приватні повідомлення.
Тож double check — наше все: потрібно перечитувати та вичитувати все, особливо терміни, прізвища, географічні назви.
У подібних випадках допомагають два варіанти. Можна перечитати текст після паузи в пару годин, коли око відновить гостроту. Або, якщо часу немає, — відкрити статтю в іншому редакторі чи її попередній перегляд в адмінці. Якось це надзвичайним чином працює, що в іншому вигляді текст сприймається по-новому.
Варто завантажити додаток для браузера, що буде стежити бодай за деякими помилками. Наприклад, LanguageTool: цей інструмент наживо перевіряє правопис, втім, робить це не завжди точно.
У випадку, коли є вагання, як правильно писати слово, допоможе класний ресурс «Горох». Там є тлумачення, словозміна, приклади — все для перевірки правопису.
Зручне робоче місце is a must
Я завжди працював віддалено, без офісів, і всю роботу за комп’ютером проводив вдома чи десь іще. Спочатку в мене не було зручного крісла, стола та другого монітору. Інколи я працював у кав’ярнях, в дорозі або просто на ліжку.
Це все не дуже добре для постави. Якщо ваші лікті під час роботи не будуть на підлокітниках, а звисатимуть, ви ризикуєте отримати проблеми із зап’ястками, «тунельний синдром». Частковим виходом для мене стала вертикальна мишка, яка повертає руку у природне положення.
Інколи під час друку починають боліти зап’ястя. Страшного нічого немає, треба лише приділяти час для вправ.
Другий монітор — це про багатозадачність (бо у мене робочою машиною є ноутбук), та й маленький екран не завжди зручно використовувати. Стіл зручний теж круто мати. Спина подякує, якщо крісло комфортне. В ідеалі воно має бути ортопедичним, але такі крісла недешеві.
Журналіст — універсальний гравець
Писати гарні тексти недостатньо. Першою з необхідних навичок я б визначив уміння пошуку інформації. Гугл — це ChatGPT на мінімалках, бо насправді він має команди, які спрощують життя та зменшують час на пошук. Якщо вам потрібно знайти щось на конкретному сайті, є пречудова команда site: «назва сайту, наприклад, osvita.nakypilo.ua» «запит».
Безумовним плюсом буде вміти фотографувати й мати смартфон із хорошою камерою. А від фотографування ми переходимо до наступного: вміння редагувати світлини. Зараз є безліч редакторів, у тому числі онлайн. Я в цьому плані олдскульний і все роблю у Photoshop.
Для інтерв’ю чи коментарів важливо правильно ставити питання. Одного разу я брав коментар у військового експерта щодо українського контрнаступу на Харківщині. Тоді він тільки починався, і я запитав щось на кшталт: «Що означають наступальні дії ЗСУ?». На це я отримав відповідь: «Раз ЗСУ наступають, значить, мають таку змогу».
Варто навчитися розбиратися у психології та розуміти поведінку людей. Це важливо під час інтерв’ювання.
Мистецтво бюрократії: трохи про запити на публічну інформацію
Я навіть уявити не міг, наскільки треба бути виваженим у кожній фразі запиту на публічну інформацію.
Ще до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну я працював над статтею щодо готовності бомбосховищ Харківщини. Не знаючи правильних термінів, я подав запит в ОДА з формулюванням «бомбосховища», а виявилося, що правильно казати «укриття». А ще існують різні їхні типи — на той час для мене це стало відкриттям. Тоді пощастило: в ОДА не лише відповіли на мій запит, попри помилкове формулювання, але й самостійно перенаправили запити у місця, які мене цікавили.
І тут треба подякувати редакції «Тижня», яка проводила навчальні семінари для регіональних журналістів.
Самоосвіта вирішує багато питань
Мені, людині з освітою політолога, багато чого довелося дізнаватися з нуля. Тож семінари, лекції, тренінги та хакатони були дуже корисними на кожному етапі, а особливо на початку. Неформальна освіта надихає, відкриває очі на нові сфери. Ти отримуєш знання, емоції та знайомства, враження від нових міст, бо організатори нерідко готові оплачувати дорогу й житло учасникам.
Я пам’ятаю часи, коли вперше довелося писати про техніку, ще до повномасштабного вторгнення. Про якісь там HIMARS, PrSM — для мене це був наче інший, непізнаний світ. Допомогли розібратися YouTube західних блогерів та український портал «Мілітарний», які детально розповідають про різну зброю.
Нетворкінг вирішує решту питань
Що дійсно дуже допомагає під час роботи — колеги. Інколи варто лише раз зустрітися, аби потім звернутись до них у скрутний момент, і вони обов’язково допоможуть. Ця тема пов’язана якраз із неформальною освітою.
Попри повномасштабне вторгнення, в Україні проходить багато офлайн-зустрічей, під час яких життєво необхідно спілкуватися та обмінюватись досвідом. Це збагачує, надихає та дає змогу заводити друзів. До прикладу, можна знайти колегу і створити спільний проєкт. Словом, нетворкінг і неформальна освіта — це скарб.
Емоційне вигорання
Занурившись у внутрішню кухню медіасфери та розширивши коло спілкування, я зрозумів, що журналістика — не завжди про енергію. Із багатьох причин може статися емоційне вигорання, коли не просто пару днів не хочеться працювати, а тижнями фізично немає сил.
Під час повномасштабної війни ця тема стала ще актуальнішою, тому важливо відстежувати свій емоційний стан, давати собі відпочинок і не сварити себе за те, що щось не зроблено. На щастя, я поки не переживав подібного досвіду, та не дуже й хочеться, якщо чесно. Тому звідси ми переходимо до work-life balance.
Баланс життя та роботи
Мабуть, зараз у кожного, хто працює в медіасфері, щось тьохнуло всередині — бо нічого важчого, ніж розмежувати життя та роботу, для журналіста немає. Ми як самураї: немає мети, є лише шлях. Бо як не відповісти на повідомлення, якщо це важливо, або як не затриматися на роботі, коли дедлайн на підході?
На радіо Накипіло є програма «Психотерапевтична пʼятихвилинка», яка доступна у текстовому та аудіо форматах. Одна з важливих тем для журналістів під час війни — емоційне вигорання. Як дозволити собі зупинитися та перевести дихання? Як знаходити ресурс? Як запобігти вигоранню? От на такі запитання й допомагає відповісти подкаст.
Почати можна з найпростішого: записувати справи у щоденник. Особисто мені цей формат найзручніший. Коли всі справи розписані, вивільняється мозок від зайвих думок, зменшується тривожність, що можна щось забути. Врешті-решт, у цьому списку справ можна прописати час, коли ви будете поза доступом. Від якоїсь години редакція не перестане працювати, а ви отримаєте вільний час.
Цікаві пропозиції щодо покращення work-life balance викладені у ролику BBC:
- відключити сповіщення Email;
- пообідати не за робочим місцем;
- спробувати monk mode, або «режим монаха»;
- більше спілкуватися з колегами;
- digital detox від соцмереж або взагалі від телефону;
- не перепрацьовувати.
На цьому полі можна багато експериментувати.