Як залишатися in touch зі своєю аудиторією, як шукати теми для матеріалів та як зараз працюють регіональні медіа. Про це говорили спікери Другого Всеукраїнського форуму журналістики рішень «Конструктив під час війни» Ольга Мішевська (співзасновниця мікромедіа «яктитам»), Наталя Гончарова (заступниця редактора медіа МОСТ) та Анастасія Добряк (редакторка медіа ЗМІСТ).
Анастасія Добряк
«25 лютого через Полтавську область проїхало півтора мільйона людей, які тікали із зони бойових дій. Насправді це дуже багато для нашої області. Найпершими нашими завданнями були підтримати ЗСУ та переселенців. До Полтави приїхало дуже багато харків’ян, які почали у місті відкривати свої кав’ярні, магазини, заклади, тобто місто реально почало оживати. Тому це перетворилося на величезну співпрацю місцевих і ВПО».
«Після цього ми побачили, що наша аудиторія зросла в декілька разів. Це стало завдяки тому, що ми продовжували безперебійно давати інформацію, тому і стався приріст підписників. Проте ми побачили, що змінилися теми, які були б цікаві людям та що цікавить ВПО. Тому наша журналістика рішень почалася з того, як жити мешканцям Харкова у нашому місті. Після того, як ми відповіли на всі питання, які цікавили переселенців, ми почали розказувати їхні історії, показувати обличчя».
«Потім ми почали їздити в села області, щоб подивитися як переселенці з Донецької, Луганської, Харківської областей живуть у закинутих будинках. Цього до нас не робив ніхто і є будинки, які десятиліттями стояли пусті, а потім туди приїжджають люди і починається життя. Після цього ми почали пояснювати громадам, чому важливо створювати нормальні умови для ВПО».
Наталя Гончарова
«Після початку повномасштабного вторгнення ми зрозуміли, що навколо нашого видання утворилася певна спільнота, яка нам дуже допомагала, а саме надсилала фотографії, відео. Тобто можна сказати, що у нас, крім нашого кореспондента, який був з нами на зв’язку протягом всієї окупації, були й інші звичайні люди, які передавали нам ту чи іншу інформацію. У день звільнення Херсону наш головний редактор приїхав на головну площу, де до нього підходили люди, які дякували йому за нашу роботу, адже видання «МОСТ» було чи не єдиним джерелом інформації для них».
«Також з початку повномасштабної війни ми зрозуміли, що потрібно приділяти дуже велику увагу соціальним мережам. Я можу констатувати, що у нас зросла кількість підписників — це Твітер, Інстаграм, Телеграм та Фейсбук».
Ольга Мішевська
«Наша команда це в більшості раніше частина Громадського телебачення Запоріжжя. Там ми працювали із сайтом, відеоконтентом, тобто в нас вже була платформа в ютубі, де ми мали 17 тисяч підписників, тому ми могли робити більше відео, але в нас не було фізичної і технічної можливостей. Ми одразу зрозуміли, що новини — це не наш формат. Ми обрали Інстаграм, адже хотіли, щоб наші матеріали були максимально вірусними і щоб їх якомога більше поширювали. Наша аудиторія переважно 25-35 років, з яких 80% — жінки, 20% — чоловіки. Як показує практика та статистика, дівчата більше діляться в історії, більше люблять писати відкриті коментарі та легше йти на контакт. Проте є і частина хлопців, які теж активно пишуть коментарі».
«Коли ми розписували портрети читачів, ми розуміли, що робимо медіа для себе і наших друзів, тобто «медіа для своїх». Ми розписали реально декілька портретів живих людей, спираючись на наших друзів та знайомих. Завдяки багатьом поширенням та коментарям, наша аудиторія швидко виросла — за першу добу у нас було 1000 підписників і перший знесений пост інстаграмом, тому це також специфіка роботи із соціальними мережами, адже нам доводилося знаходити тисячу і один спосіб замінити слово «русня» й інші слова, тому що Meta нас постійно блокує».
Що читають зараз люди?
Ольга Мішевська
«Найпопулярніший пост, який ви можете знати, це про російський серіал «Моя прекрасная няня». Наш редактор передивився 7 чи 8 сезонів, і ми написали про це пост, який розлетівся на 70 тисяч лайків, мільйони поширень та ін. Як виявилося, в цьому серіалі є постійне пригнічення Маріуполя та його мешканців. Також в нас є не лише всеукраїнські пости, а й пости, які розраховані на запорізьку аудиторію».
«Іноді українці та самі жителі нашого міста не можуть зрозуміти, що таке взагалі Запоріжжя, адже Київ — це столиця, Харків — культура, Львів — кава, а що таке Запоріжжя — це козаки і заводи одночасно, а між ними немає якогось середнього і для більшості людей козаки і заводи не є самоідентифікацією, тому у наших подкастах та постах ми піднімаємо ці теми».
Наталя Гончарова
«У нас стабільно із середини літа набирали багато сотні тисяч переглядів кепш-відео. Тому зараз ми стараємося їх робити на актуальні для херсонців теми. Якщо говорити про сайт, то людям подобається читати матеріалі про російські фейки та їх розвінчування. Також люди читають матеріали про зрадників та колаборантів».
Анастасія Добряк
«Зараз людей цікавить критика влади, історії загиблих бійців, аналітика. Також історії українських військових, які повертаються з фронту. Але найбільше завжди цікавить Полтаву — це їжа. Ми завжди пишемо про нові заклади, де можна поїсти. Також про кав’ярні, які допомагають ЗСУ. Також у нас однією з топ тем є засудження колаборантів на Харківщині».
Чи не втомилися люди від теми війни?
Анастасія Добряк
«В нас немає втоми від війни, адже вона для нас різна. Тобто кожен місяць є якийсь новий тренд на війну, які робить її актуальною. Також ми стали робити більше пояснювальних матеріалів на сайті. Ми відслідковуємо google trends, де дивимося, що людей цікавить найбільше і по тому пишемо матеріали».
Наталя Гончарова
«У нас люди не втомилися від теми війни. Так як аудиторія видання — це жителі області, які залишилися та мешканці регіону, які виїхали і слідкують за ситуацією, тому зрозуміло, що втомитися вони не можуть, адже вони або залишаються в цих жахливих умовах з обстрілами або вболівають за свої домівки, які вони покинули».
Ольга Мішевська
«Часто ми відкриваємо календар і дивимося, які свята або події в конкретний день, і з того робимо матеріал, який може бути дотичним до Запоріжжя. Також ми багато розповідаємо про маловідомі факти про Запоріжжя та про історичні будівлі, яких є багато і які треба ремонтувати.
