Голос медійників під час війни набуває надзвичайної ваги. Журі Пулітцерівської премії відзначило українських журналістів спеціальною нагородою «За відвагу, витривалість і відданість правді». Наші колеги з різних видань щодня стають очима та вухами світу: розповідають про злочини окупантів, про надзвичайні зусилля наших захисників та всього українського народу.
У травні 2023 року команда «Накипіло» побувала на дев’ятому Львівському Медіафорумі. Ми запитали в учасників події: чого, на їхню думку, можуть навчити українські журналісти західних. Ось які відповіді ми отримали.
Анастасія Руденко, головна редакторка «Рубрики», керівниця «Східного Варіанту»
Багато чого можуть навчити українські журналісти іноземних колег. Це і спілкування, і як у наших реаліях робити meaningful дискурси. Ми можемо побачити повну картину за фрагментарними історіями, розповісти про роботу з травмою, з людьми, які переживають наслідки найбезпосереднішим чином. Є цілий ряд речей, яким можемо навчити.
Якщо казати про конструктивну журналістику, про те, наскільки журналістика рішень може застосовуватися у наших реаліях у кризові часи — це особливий вимір. І конструктивна журналістика — не лише для мирних часів. Зараз це золота ніша, аби людям підказувати. Я певна, вона буде десятиріччя цікава: як будувати комунікації, щоби вся країна досягла більшого. Все, про що ми сьогодні говоримо, в плані історичних дискурсів — стратегічна комунікація.
Євген Глібовицький, експерт із довготермінових стратегій, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи
Українським медійникам довелося працювати в умовах, в яких нечасто доводиться працювати західним. Вони набули ті самі риси, які можна побачити в українських військовиків, у багатьох простих українців. Це відпорність, спроможність робити все через «не можу», фантастична креативність, це спроможність формувати мережі.
Ми, у підсумку, — всі українці, які проявляють найкращі таланти в екстремальних умовах. І я вважаю, що багато хто з європейців, іноземців, можливо, так само б виявляли подібні риси в екстремальних ситуаціях. Але я думаю, що спосіб життя в їхніх суспільствах просто не вимагає, щоб вони йшли аж до крайніх точок. Щоби вони доходили до крайнощів, аби зрозуміти, побачити, ким вони є, ким можуть бути та що можуть робити. Я сподіваюся, що наступні покоління українських журналістів будуть на це питання дивитися гіпотетично.
Отар Довженко, голова Незалежної медійної ради, медіатренер, ментор, редактор
Насправді найголовніше, що ми зараз вміємо, чого не вміють іноземні журналісти, — виживати в кризі. А криза може бути у всіх. Ми бачили: коли фінансова криза ставалася в багатих західних суспільствах, медіа просто тупо пачками закривалися. Їм здавалося: якщо зараз їхня фінансова модель не працює, відповідно — все, до побачення. Утворювалися так звані «новинні пустелі», де немає ніяких медіа. Відповідно величезна кількість журналістів втратила роботу.
Україні не звикати до кризи. Ми в перші місяці думали, що українськім медіа — гаплик. І якщо хтось виживе — саме ті, що годуються з бюджету. Але українські ЗМІ зробили якісь неможливі речі та поки що тримаються з невеликими втратами.
І оця стійкість, життєдайність, здатність швидко пристосовуватися, перебудовуватися, міняти фокус, змінити практично все в собі: формат, мову, тематику, аби вижити й бути корисним у кризі — це, мені здається, взагалі ніякі медіа у світі не втілювали.
Вочевидь, перша відповідь, яка спадає на думку, — українці можуть навчити висвітлювати війну або жити у війні. Та, ймовіно, дай Боже, західні медіа не стикнуться з війною безпосередньо. Якщо їхні держави допоможуть нам зараз оборонитися і ми зупинимо росію, росія не дійде до їхніх спокійних мирних країв, і війни у них не буде. А от криза у них може настати в будь-який момент, із будь-якої нагоди. Тому дивіться на нас і вчиться.
Ребекка Гармс, німецька політикиня та режисерка-документалістка, віцеголова Європейського центру захисту свободи преси та медіа, засновниця «Київського діалогу»
По-перше, європейські журналісти мають значно більше довіряти роботі українських журналістів. В Україні наразі багато досвідчених журналістів, в тому числі воєнних кореспондентів. Вони знають війну, розуміють обставини та працюють професійно.
Моє перше враження, коли я побачила, як багато телеканалів і медіа вивозять своїх людей з України в перші тижні війни, було: «Якщо ви, чорт побери, виходите, то, будь ласка, запросіть українців працювати для вас, бо вони здатні на це».
Андрій Куліков, очільник правління ГО «Громадське радіо», голова Комісії з журналістської етики. Працює в медіа понад 40 років
Ну, не у всіх варто вчитися, та у багатьох: як ми переосмислюємо стандарти професій. І, незважаючи на обставини, працюємо в основному за стандартами. Треба лише відійти від спрощеного розуміння таких питань, як об’єктивність, вчасність і деяких інших.
Євген Заславський, виконавчий директор Media Development Foundation
Складне питання. Мені здається, що у нас абсолютно унікальний досвід. Тотальна війна. Інші країни не приходили через цей досвід. І це важливо для розвитку журналістики в усьому світі, тому що Україна все-таки номер один. Це боротьба між двома світами, тому вона цікава журналістам.
І ми — кращі. Українські журналісти найкраще знають контекст цієї боротьби та якою кров’ю вона дається. І мені здається, що наші історії набагато глибші. Чому ми виграємо Пулітцер? Бо це те, що зараз номер один у світі, що дійсно торкає людей. Це те, що важливо зробити: виграти війну Треба вчити західних журналістів українському контексту.
Джанін ді Джованні, американська журналістка, понад 30 років висвітлює війни в усьому світі. Співзасновниця The Reckoning Project: Ukraine Testifies, ініціативи з фіксації воєнних злочинів
Я вважаю, що міжнародні журналісти можуть навчитися стійкості в українців. Українські журналісти надзвичайно добре справлялися в найскладніших умовах війни. Вони були посередниками правди, вони були хоробрими, були на передовій, але також працювали в межах спільноти, у межах суспільства. Отже, це дійсно урок, який кожен журналіст у світі, світові кореспонденти, можуть вивчити: як працювати під час війни та виконувати величезну роботу, яку роблять українські ЗМІ.
Пітер Померанцев, британський журналіст, продюсер і письменник. Спеціаліст із медіа та російської пропаганди, професор Інституту глобальних питань Лондонської школи економіки
Триває дискусія: яка роль ЗМІ у захисті демократії. Чи повинні вони захищати демократію? Я вважаю, в українських журналістів є розуміння, що їхня роль полягає у збереженні демократії, і цього не потрібно соромитися, цим потрібно пишатися.
Звісно, роль ЗМІ — захищати демократію. Це очевидно для українців, але якось ми забули сенс журналістики на Заході. Знаєте, вона відіграє важливу роль у захисті демократії, ось в чому справа. І якось ми забули її справжнє значення: так багато думаємо про прибутки, про рейтинги, що майже забули, навіщо журналістика насправді.
Тут це очевидно. Ви знаходите докази, аби покарати вбивць, ви допомагаєте людям зрозуміти, що відбувається, аби вони змогли вижити. І ви забезпечуєте наявність інформації, аби суспільство могло функціонувати.
Тому я вважаю, що кожному потрібно прийти сюди й нагадати собі: чому ми взагалі робимо те, що робимо.
