Де не варто шукати сенсацій, щоб не нашкодити обороноздатності країни? У чому сила і небезпека горизонтальних зв’язків з представниками влади? На форумі «Сила регіональних медіа» поговорили про самоцензуру, доступ до інформації та комунікацію з владою. У дискусії брали участь Софія Скиба (Перший Криворізький), Павло Колотвін (Інститут масової інформації), Євген Лісічкін (Харківський антикорупційний центр), Оксана Іванець (АрміяInform), модерував Віктор Пічугін (Накипіло).
Чи змінилась взаємодія з владою з 24 лютого 2022 року?
Віктор Пічугін, Накипіло:
«У мене щодо стосунків журналістів з владою двояке враження. З однієї сторони, до нас в “Накипіло” вперше за нашу історію прийшов мер Харкова — спочатку на інтерв’ю, а потім дав брифінг. І це неймовірна подія, бо раніше міська влада не погоджувалася на такі перформанси щодо нас. З іншого боку, наша обласна військова адміністрація на запит щодо укриттів в Харківській області відповіла повністю і вичерпно, навіть трохи відповіла про Харків, те, що було в межах їхньої компетенції. Але Харківська міська рада проігнорувала запит, і прес-секретарі проігнорували питання про цей запит».
Євген Лісічкін, ХАЦ:
«З 24 лютого наша організація стала набагато більше комунікувати з владою, тому що ми почали працювати по спростуванню російських наративів, які стосуються Харкова і області. По цій темі влада активно йде на контакт, допомагає, навіть фото-, відеодокази надсилає буквально через 20–30 хвилин.
З кейсами, пов’язаними з публічними закупівлями, укриттями, відновленням, по-різному буває. Якщо говорити про Харківську міську раду, то зараз контакт є, відповіді є, але більше на особистих знайомствах. Зараз відбувається велика конкуренція міської влади всіх міст за кошти донорів, всі хочуть бути найкращими. І тому міська рада найкраще реагує на хайпові речі — барабани, овочерізки, закупівля непотрібних футболок, тобто великі кейси, які потрапляють в телеграм. Якщо вони бачать масове невдоволення людей, обурливі коментарі, все відміняється, департаменти управління ліквідуються. Якщо говорити про завищення цін в кошторисах на відбудову, то буває, що коментаря взагалі не дочекаєшся. Обласна адміністрація так само».
Софія Скиба, Перший Криворізький:
«Я боялася питання, як ви комунікуєте з місцевою владою, тому що моя відповідь коротка, я встаю і йду. Ніяк. І це не змінилося кардинально з 24 лютого, це в принципі наш місцевий криворізький вайб. Ми як єдине криворізьке мультиплатформенне медіа, опозиційне до діючої влади, завжди звертаємося по коментарі, залишаємо право на відповідь, якщо говорити передвиборчою термінологією. Якщо раніше було можливо потрапити хоча б на якесь засідання комісії з питань чого-небудь, то зараз вони не беруть слухавку, почистили всі месенджери. Зайти в міську раду неможливо, чи ти журналістка чи будь-хто, вони обмежили комунікацію телеграм-каналом. Відповіді на інформаційні запити — це наш єдиний сьогоднішній місточок.
І питання не в воєнному стані, питання в конкретному медіа. Існує сім чи вісім людей відділу управління праці, які отримують по півтори, по дві тисячі доларів офіційної зарплатні, і це до вторгнення, коли ще можна було подивитися це. Вони взагалі не вважають потрібним комунікувати».
Павло Колотвін, ІМІ:
«42% опитаних журналістів вважають, що місцева влада є джерелом небезпеки для журналістів. І 9% блогерів вважають. Зрозуміло чому: журналісти зареєстровані й відповідають за законом. І місцева влада або правоохоронці можуть їх якимось чином приструнити. А блогери взагалі не зареєстровані, відповідно не дуже бояться».
Про телеграм-канали
Оксана Іванець, АрміяInform:
«Коли я виконувала функції прес-офіцера, виникла ситуація, коли “Труха” не блюрила прилети. Я телефоную нашому прес-офіцеру СБУ, а він каже: “Я не можу на них вплинути, їм пофіг”».
Віктор Пічугін:
«До речі, не стикалися ви з практикою, коли влада така: “Ми не будемо спілкуватись зі ЗМІ, а підемо в альтернативні джерела інформації, в Телеграм”? У нас є декілька каналів, які афілійовані з міською владою. Центральні посадові особи часто дають інтерв’ю в першу чергу телеграм-каналам, в тому числі й “Трухє”».
Софія Скиба:
«Це не проблема якогось одного регіону. Існують і телеграм, й інстаграм-канали, на які ми в трубку одне на одного кричали: “Мать їх так, знайдіть хто це!”. Тому що вони викладали три лінії ешелонованої оборони в інстаграм. І коли журналісти мали можливість поспілкуватися у Кривому Розі із хоч якоюсь легальною владою, ми про це сказали, от там і закінчилося наше спілкування. Тому що ми говоримо: “Ось ця людина, ми її знаємо, візьміть в її телефоні, це він зробив, це він виклав”. Вони кажуть: “Ми в курсі, дякуємо, нам уже повідомили”».
Про цензуру і самоцензуру
Оксана Іванець:
«Наказ головнокомандувача №73 мені не повністю зрозумілий, оскільки там є речі, які викликають питання. Наприклад: не можна вказувати номери бригад. Відкриваєш Фейсбук або вводиш назву в Вікіпедії, і номер бригади проскакує. Ну, хіба що адреси немає, але думаю, що і адресу знайти можна. Але я людина військова, тому маю діяти в межах цих заборон. За 25 років служби я вже відвикла задавати ці питання».
Софія Скиба:
«Сьогодні дійсно велика кількість згадуваних донорів, за яких конкурують Терехови, Вілкули й інші товариші, ставлять перед нами вимогу, що ми маємо публікувати на Prozorro й інших майданчиках, куди ми витрачаємо ці гроші. Я розумію, що є питання самоцензури і таке інше, але якщо ми хочемо бути європейською державою, ми мусимо це робити. Питання в тому, чи варто писати нам на сайтах деталі. Я думаю, що варто. Нам, звичайно, хочеться вірити, що російські військовослужбовці — “ваньки”, але ні, в них теж є профі. Як в артилерії, так і в розвідці. І якщо ми викладемо на “Першому Криворізькому”, скажімо, в яку частину купують дрони або де ремонтують, — камон. Всі, хто хотіли, про це вже знають».
Оксана Іванець:
«Я сама була на місці прес-офіцера, тому я знаю вимоги. Якщо ви не виконаєте їхні вимоги там, безпосередньо на лінії зіткнення, ви вже туди не поїдете. Вони зроблять все можливе, щоб відмовити вам наступного разу. Ну, і зрозумійте: вони теж люди, і їм по шапці прилетить більше, ніж вони на те заслуговують. Не треба шукати якогось хайпу, не треба шукати сенсацій. На лінії зіткнення ви цього не знайдете. Шукайте краще в яйцях по 17 гривень, а не на передку».
Євген Лісічкін:
«Ми жодного разу не знімали матеріали. Ми, тим більше в цей час, намагаємось не випустити нічого без коментаря, особливо якщо це велике розслідування, аналітичний матеріал. Крім цього, якщо тема досить чутлива, ми довго погоджуємо внутрішньо, треба саме зараз цим займатися чи не треба».
Про горизонтальні зв’язки
Павло Колотвін:
«На мій погляд, сила нашої держави і журналістів у тому числі — це горизонтальні зв’язки. І за рахунок спілкування, контактів, в тому числі і з військовими, ми і виїжджаємо».
Оксана Іванець:
«Усі мої інтерв’ю з посадовими особами, правоохоронними органами були написані тільки завдяки особистим знайомствам. Може, це і неправильно, але абсолютно всі мої інтерв’ю з 24 лютого погоджені з прес-службами. Те ж саме можу сказати і про фронт: жодної фотографії не було виставлено без погодження. Коли ти дивишся на фотографію, тобі ніби все ок. Але все ж таки потрібно, щоб людина подивилася відчуженим поглядом. Усі розуміють, що таке OSINT-розвідка: одна деталь може вплинути на обороноздатність конкретного підрозділу».
Софія Скиба:
«Ці горизонтальні зв’язки не завжди спрацьовують. Тому що є кишенькові медіа, які будуть там, де сказав конкретний патрульний, конкретний слідчий або конкретна прокурорка. І це дуже розповсюджена практика. І я би закликала вас: якщо бачите такі кейси, зупиняйте їх, тому що так не має відбуватись, і не тому, що я щось не познімаю чи мої колеги, а тому що це і є корупція. Це не конкретні 100 гривень, але це горизонтальна корупція».
Євген Лісічкін:
«Іноді горизонтальні відносини з прес-службами заважають незалежності матеріалу. Коли ти з людиною вже гарно спілкуєшся і дзвониш за коментарем, а людина тобі починає розповідати, що там важко, тут щось ще не таке. Якщо ти не маєш великого досвіду, то людині, яка вміє спілкуватися з журналістами, неважко повпливати на якість і незалежність матеріалу. Тому я б остерігався горизонтальних зв’язків з прес-службами і чиновниками. Краще б вони були просто робочими і не більше».
Павло Колотвін:
«Я знаю одну особу на високій посаді в системі військової прес-служби, яка сказала: “Скажіть дякую, що в Україні взагалі зараз не цензура. Бо відповідно до військового режиму ми можемо повністю заборонити вашу діяльність, і будете писати лише прес-релізи”. Це я до того, що в звичайних умовах — так, кожен має виконувати свою функцію. А під час особливих умов саме ці горизонтальні зв’язки між владою, журналістами, правоохоронцями зберегли доступ до інформації».
Віктор Пічугін:
«Чому мене смущають горизонтальні зв’язки, при тому що я їх чудово використовую і на рівні прес-офіцерів і просто в спілкуванні з командирами, чиновниками і так далі. Але фішка в тому, що це працює зі мною, але не буде працювати з моїм колегою, це працює зі мною сьогодні, а завтра мені відмовлять в коментарі або в інсайді. І це не системне рішення, яке працювало б на всіх рівнях».