Чи можливий конструктив після 24 лютого, як бути в журналістиці рішень, коли не завжди ці рішення можливі та як працювати редакціям. Про це говорили спікери Другого Всеукраїнського форуму журналістики рішень «Конструктив під час війни» Анастасія Руденко (головна редакторка видання «Рубрика»), Марія Малевська та Олександр Бринза (спецкори СТБ) та Настя Станко (журналістка hromadske).
Анастасія Руденко
«Насправді це величезний виклик, адже «Рубрика» позиціонує себе як «медіа рішень», але в перші місяці повномасштабної війни ми забули про своє позиціонування. Вся наша команда днями і ночами працювала у соцмережах, щоб поширювати людям оперативні новини. У квітні-травні ми почали оговтуватися і зловили себе на тому, що ми можемо більше, ми згадали навіщо ми тут є. Нашою метою було давати нашим читачам підказки, шляхи, кейси, приклади того, що можна зробити з тим чи іншим питанням».
«Ми вирішили повернутися до цього і це було дуже правильним рішенням. Ми повернулися до історій. Журналістика рішень — це певні чіткі правила, компоненти, які мають бути у матеріалах».
«Десь наша філософія розповідати короткі рішення, питати у експертів, що може працювати. Насправді бути корисним читачу — це те, що нас тримає, де є кейси, що робити в тих чи інших ситуаціях. Журналістику рішень не можна називати позитивною журналістикою чи історією успіху, це не є так, тому що ми конкретно маємо проблему і нас відрізняє те, що ми шукаємо в ній рішення».
Марія Малевська
«Ми мало у своїй роботі використовуємо прес-релізи, лише якщо це стосується офіційних цифр загиблих. Ми стараємося завжди шукати людські історії. Ще один шлях пошуку історій — це взаємодія з аудиторією. Якось я у своєму інстаграмі запостила чергові фото зруйнованої Північної Салтівки у Харкові, де отримала відповідь на одну зі світлин: «А ми самі відбудовуємо одну із висоток». Я кілька місяців вмовляла цих людей, що потрібно показати цю історію і врешті вони погодилися». Це і є приклад конструктивної журналістики. Найголовніше — це витягувати людей із стану жертви».
Як комунікувати з владою та армією?
Настя Станко
«Щодо комунікації з владою, то у мене взагалі забрали акредитацію та в інших журналістів, на мою думку, через те, що я приїхала в Херсон у день його звільнення, раніше ніж Володимир Зеленський. Але я впевнена, що важливо було приїхати саме в той день, а не пізніше, адже тоді вже не було такої атмосфери. Я вважаю, що є елемент, коли хочеться, щоб повістку у війні диктувала влада або ж ці репортажі мали починатися із Зеленського або він би мав бути у них. Це була дуже валика помилка влади забрати у журналістів акредитацію».
«Хоча я вважаю, що ми зараз з армією та владою працюємо добре в тих можливостях, яких ми є. Буває так, що відмовляють особисто мені, щоб я не робила тих чи інших сюжетів. Водночас в нас дуже хороші перегляди, адже ми стараємося показати ту реальність, яка зараз є. Говорити зараз про мобілізацію та їхні проблеми складно. Дуже часто ми стикаємося з тим, що офіцери або командири бригад не розуміють, що ми приїхали показати історію і не дозволяють знімати ті речі, які справді важливі».
«Акредитацію повернули через 10 днів, але, на мою думку, якщо б її не забрали у таких всесвітньо відомих видань, як СNN, Sky News, то можливо б і не повернули досі. Кілька разів ми намагалися говорити з Офісом президента в різних форматах, ніби розуміють, але нічого насправді не змінюється».
Як показувати людей на деокупованих територіях в сюжетах?
«Ми як журналісти відповідальні за контекст. На мою думку, потрібно бути чесним, об’єктивність це складна річ у війні. Головна правда, яка є, це те, що росія напала на Україну, і вона зараз на нашій території вбиває наших людей. Я вважаю, що необхідно бути чесним із самим собою та глядачами і говорити те, що насправді відчуваєш».
«Також важливий контекст, а саме скільки людей лишилося, яким було це місто, що з ним трапилось. Треба обов’язково перепитувати людей, чи вони готові розказувати свою історію на територіях, які можуть бути в окупації».
Марія Малевська
«Мені здається, що зараз українські журналісти стараються робити такий образ в кожному окупованому населеному пункті, що ми всі чекаємо побачити після звільнення картинку деокупованого Херсону. В цьому також є велика небезпека, адже в Маріуполі, як на мене, не буде такої картинки, як в Херсоні. І в цьому випадку незрозуміло як діяти, адже справді можна приїхати у звільнене місто і зустріти 10 людей проукраїнських, а можна і трьох колаборантів».
Олександр Бринза
«Ми дуже довго працюємо на телебаченні. Всі роки ми чуємо від простих людей різні коментарі, адже вони і є «нашими головними редакторами». На їхню думку, вони завжди краще знають, що нам краще знімати, про що писати. Ми теж стали своєрідними пропагандистами, тому вже теж можемо їм прямо казати, що ми будемо знімати те, що зараз важливо і про що треба говорити».
