Як відбудовували Лондон і Варшаву після Другої світової війни

Україна, 2024 рік. Поки йде повномасштабна війна, триває варварське знищення наших міст і селищ: Маріуполя, Бахмута, Мар’їнки, Авдіївки, Часового Яру… І на жаль, руйнування будуть продовжуватися. Та вже зараз Україна може дивитися на досвід інших держав у післявоєнній відбудові. 

В історії людства вже були страшні війни. Друга світова війна завдала величезної шкоди багатьом країнам. Руйнації після неї були величезними. Нацистська Німеччина бомбардувала Лондон, інші столиці й міста всюди, де велися бойові дії. Союзники обстрілювали німецькі землі, а США скинули на японські міста ядерні бомби. Значна частина Європи була розбита після жорстоких боїв та бомбових ударів.

Питання відновлення міст повстало одразу для багатьох держав. У цьому матеріалі зосередимося на Лондоні та Варшаві. Проаналізуємо, як тодішні уряди справлялися з викликами відбудови та доступності. Ми поспілкувалися з архітекторкою Іриною Оєю: що означає доступне середовище та чому це стосується кожного, виділили негативні й позитивні сторони процесу реконструкцій двох столиць і дослідили їхню доступність.

Стосується кожного: у чому важливість доступного середовища

російсько-українська війна зробила питання безбар’єрності актуальною темою. Як пояснила Ірина Оя, доступне середовище містить декілька категорій: вулиця, публічні простори та будівлі. Їх має об’єднувати відсутність зайвих сходів, доступність для всіх і наявність пандусів у потрібних місцях.

«Основна ідея — щоби не було ніяких сходинок, перепадів, поріжків. У новобудівництві часто це ігнорують, не можу сказати, через яку причину. Можливо, це стара школа архітектури, викладачі, які навчалися 50 років тому. Вони кажуть, що має бути три сходинки на вході, бо інакше ми всі померзнемо», — каже Ірина.

Питання доступності може стати актуальним для кожного: у сім’ї може з’явитися дитина й доведеться ходити з візочком, або людина може травмуватися. Кожен вихід на вулицю стане викликом, особливо у хрущовках, де зазвичай немає ліфтів.

Ірина Оя радить блог учасника російсько-української війни Олександра Терена. На YouTube-каналі «ТЕРЕН» він веде шоу «Відвал ніг», де показує рівень доступності українських міст. Боєць отримав важке поранення, яке закінчилося ампутацією обох ніг. Він пересувається на кріслі колісному або на протезах. Відео військовослужбовця мають вплив на бізнеси та на владу міст, які реагують на недоліки.

План Маршалла не для всіх: хто був частиною масштабної програми США

Післявоєнна бідність, безробіття та безлад після Другої світової війни в Західній Європі викликали у США побоювання, що комуністичні партії стануть привабливими для європейських виборців. 5 червня 1947 року під час виступу в Гарвардському університеті держсекретар і міністр оборони Джордж К. Маршалл висунув ідею європейської програми допомоги.

Глобальний план Маршалла дозволив пришвидшити процеси післявоєнної відбудови. Американська ініціатива була впроваджена у 1948 році. США перерахували 13,3 мільярда доларів (це приблизно 172 мільярда з урахуванням інфляції у 2024 році) на відновлення. План діяв чотири роки й мав великий вплив на усунення торгових бар’єрів, модернізацію промисловості, покращення добробуту. Він дійсно запобігав розповсюдженню комунізму. 

Велика Британія отримала 26% від загальної суми плану, 3,3 мільярда доларів — вона була найбільшим реципієнтом. Польща не отримала нічого, бо після Ялтинської конференції була в зоні контролю срср. радянський союз відмовився від участі в програмі та не дав цього зробити країнам своєї сфери впливу.

Основну частину коштів у Великій Британії спрямували на відновлення інфраструктури та допомогу біженцям. Від британців вимагалося контролювати тарифи, збалансувати бюджет і підтримувати валютні резерви. План Маршалла став першим кроком до інтеграції Європи у єдиний простір, це викликало певне незадоволення в Лондоні.

У Польщі все відбувалося інакше. Масштаби руйнації були величезними. Після завершення війни Управління відбудови Варшави розпочало оцінку збитків. Для цього взяли відбитки карт столиці 1939 року, провели інвентаризацію та зробили аерофотознімки. Результати були такими, що із 654 тисяч житлових приміщень лише 140 тисяч залишилися придатними для подальшого використання. 

Як відбудовували Лондон після Другої світової війни

Після падіння Франції Велика Британія залишилась наодинці з нацистами. Ті 7 вересня 1940 року розпочали операцію «Бліц», яка ставила на меті щоденні авіаудари по Лондону, аби змусити британців здатися. Понад 900 винищувачів і бомбардувальників били по столиці зі всього доступного арсеналу. Особливо руйнівними були ракети «Фау-1» і «Фау-2», ними вдарили по Лондону понад 2 500 разів.

Нацистська Німеччина була розбита 8 травня 1945 року. На той момент Лондон лежав у руїнах після років бомбардувань. Загинуло понад 30 тисяч людей, ще 50 тисяч отримали поранення. Нацисти повністю знищили 70 тисяч будівель, ще понад 1,5 мільйона були пошкоджені. Люди почали повертатися у столицю, а урядовці працювали над планами відбудови як під час бойових дій, так і після них. Якийсь час проєктів будівництва було більше, ніж фактичних робіт.

Ще під час активних бойових дій у Лондоні створили комісію, яка складалася з геодезистів, архітекторів, інженерів і будівельників. Їхнім завданням було виїжджати на місце обстрілу, фіксувати ступінь пошкоджень і допомагати людям на місці прильотів. 

 Для оцінки впровадили такі рівні руйнацій: 

• повне знищення (чорний);
• не підлягає відновленню (фіолетовий);
• пошкодження, які майже неможливо відремонтувати (червоний);
• серйозні пошкодження, відбудова буде коштувати значних коштів (помаранчевий);
• загальні пошкодження від вибуху без структурної шкоди (жовтий);
• незначні пошкодження від вибуху. 

Усього було створено 110 мап Лондона, там були позначені всі уражені місця. Цей унікальний артефакт доступний у книзі The London County Council Bomb Damage Maps, 1939–1945 із коментарями тодішнього головного архіваріуса Лондонського столичного архіву Лоуренса Ворда.

Серія мап Лондона з наслідками руйнацій. Джерело: London Metropolitan Archives

Плани відбудови створювали ще під час активних бойових дій. Загалом між 1940 і 1952 роками розробили 250 проєктів, переважно сконцентрованих на центральних частинах міст. Британці мали напрацювання з розвитку Лондону довоєнних часів, та після війни прийшло розуміння, що руйнація надала й нові можливості.

«Руйнування Лондона та багатьох інших міст дало нам шанс на перепланування. Ми маємо використати цю можливість. Але планування не має бути обмежено лише ураженими районами. Необхідність планування існує і без бомбардувань, і кожне місто повинно мати контроль над своїм розширенням», — писав архітектор Ральф Таббс у 1942 році.

Нинішній вигляд Лондона — результат відбудови після Другої світової війни. Як писав Лоуренс Ворд, на одній невеликій території може бути стільки різноманітних за стилем споруд, від вікторіанського стилю до «дуже функціональних і дуже квадратних» будинків 1960-х років.

Під час відбудови сталася деіндустріалізація та переорієнтація Лондона на фінансові операції та інші види економічної діяльності. Великі заводи занепали або були розбомблені. Місцева влада взяла під контроль забудову в «Зеленому поясі» навколо міста. Було зроблено акцент на будівництві за межами «Великого Лондона». Це дозволило зменшити кількість населення цієї частини столиці з 8 193 000 людей до приблизно 6 600 000 у 1991 році. Розбудова відбувалася на околицях Лондона.

Ще одним важливим питанням під час війни стало вивезення великих об’ємів будівельного сміття. Воно було вирішене завдяки співпраці із США. Велика Британія імпортувала величезні об’єми продовольства та промислових матеріалів з Америки. При поверненні торговельних суден британці навантажували їх будівельними відходами. Американці використали їх для будівництва будинків, зокрема в Нью-Йорку.

Зараз практика повторного використання будівельних матеріалів є загальною для Європи. В Україні ж вона не надто розповсюджена, а тим часом відходи руйнації перевалили за 600 тисяч тонн. Тож питання повторного їх використання актуальне.

Люди з інвалідністю — невіддільна частина суспільства

Друга світова війна призвела до інвалідизації десятків тисяч людей. У 1946 році редакція журналу National Cripples Journal розкритикувала політику уряду: нібито політики нічого не зробили, щоби люди з інвалідністю могли заробляти собі на життя. Заявлялося: якщо уряд хоче створити нове та сміливе суспільство, воно має бути доступним для всіх.

Загалом у Великій Британії створювалося багато організацій, які відстоювали права людей з інвалідністю. Вони активно проявляли цю позицію: наприклад, у 1951 році 800 членів Британської асоціації колишніх військових без кінцівок взяли участі у марші «мовчазного докору». Тоді в парламенті були депутати-ветерани з пораненнями: Джек Брунел-Коен мав ампутацію кінцівок, Ян Фрейзер був незрячим, а Джек Ешлі — глухим. Разом вони боролися за права людей з інвалідністю.

У результаті в Британії спочатку будувалися окремі доступні будівлі, а згодом архітектори та планувальники перейшли до ідеї «універсального дизайну», який робив весь публічний простір доступним для всіх.

Професор із планування в Університетській школі інженерії та міського середовища Пітер Ларкхем у своїй лекції з відбудови Лондона виділив наступні переваги та недоліки процесів відновлення. 

Переваги лондонської відбудови:

• залучення фахівців багатьох рівнів;
• комунікація з громадянами щодо відбудови;
• створення виставок із моделями та мапами з відбудови;
• друк книг із планом відбудови Лондона, у тому числі платних;
• планування на 20–50 років наперед;
• відбудова інфраструктури;
• зональне планування;
• наявність довоєнних проєктів із містопланування.

Недоліки післявоєнної відбудови Лондона:

• Акцент на центрах міст, а не на будинках. Населення хотіло якіснішого житла.
• Проблема з друком кольорових ілюстрацій у книгах або в посібниках про відбудову, їхня висока вартість.

• Значна кількість планів із відбудови. Часто один проєкт сильно відрізнявся від іншого.
• Нераціональний розподіл вартості відбудови.

«Боже, відбудуй столицю»: як відбудовували Варшаву

Руйнація Варшави під час Другої світової сталася в кілька етапів. У вересні 1939 року було зруйновано 10% будівель. Далі полякам довелося пережити килимове бомбардування після нападу Німеччини на СРСР у 1941 році. Згодом відбулося Варшавське повстання, яке також принесло руйнування. Упродовж осені й зими 1944–1945 років німці планомірно випалювали польську столицю, була знищена третина лівобережної Варшави. Якщо скласти всі роки Другої світової, за той час Варшава була зруйнована на 85%. 

У січні 1945 році в місто зайшли радянські війська. 14 лютого 1945 року було створено Бюро відбудови Варшави на базі Бюро Організаційної відбудови Польщі. Першим мером столиці став Мар’ян Спихальський, який мав архітектурну освіту. До процесу були залучені історики та архітектори: Ян Захватович (історик, архітектор), Роман Піотровський (архітектор, політик), Юзеф Сігалін (містобудівник) та інші. У BOS існувало дві фракції: «монументалісти» на чолі із Захватовичем і «модернізатори» під керівництвом Піотровського та Сігаліна. 

Польською мовою Бюро відбудови Варшави мало абревіатуру BOS. Масштаби руйнувань та викликів були настільки великими, що містяни по-своєму розшифровували скорочення: Boże Odbuduj Stolicę (Боже, відбудуй столицю). Завдання ускладнювалося планом відновити всю частину старого міста. У західних країнах здебільшого відновлювали кілька найважливіших пам’яток.

Розбита вулиця у Варшаві. Вулиця Шпитальна (ліворуч 1935 рік, праворуч 1944 рік). Джерело: Музей Варшавського повстання

Усі проєкти з відбудови Варшави узгоджувалися з Москвою. Прорадянський президент Болеслав Берут мав слово Йосипа Сталіна про покриття половини витрат. У лютому 1945 року Варшаву навіть навідувала радянська місія на чолі з архітекторами, планувальниками та інженерами. 

Темпи будівництва були високими:

• 1946 рік — відкриття мосту Понятовського та Гданського залізничного мосту;
• 1949 рік — відновлення колони Сигізмунда; новий житловий масив у Марієнштаті, перші багатоквартирні будинки на Староміській площі;
• 1951 рік — завершення реконструкції палацу Сташиця на Королівському тракті.

Ці зусилля дозволили у 1980 році занести Старе місто Варшави до списку спадщини ЮНЕСКО.

Фінанси на відбудову столиці були залучені завдяки створенню Суспільного фонду в 1948 році. Усі працівники сплачували податок 0,5% від заробітків у фонд. Додатково оподатковувалися окремі продукти та квитки на культурні заходи. Загалом майже половина всіх загальнодержавних фінансових і матеріальних ресурсів Польської народної республіки спрямовувалися на відбудову Варшави. З 1958 року кошти з фонду почали виділяти на реконструкцію об’єктів у всій країні.

Бюро відбудови столиці працювало до 1950 року, далі його компетенції було розділено між столичними установами та центральною адміністрацією. Але проєкти BOS реалізовували ще роками. Останнім проєктом відбудови був Королівський замок, який реконструювали у 1974-му, а завершили внутрішнє оздоблення у 1988 році.

Документи про масштаби руйнувань, проєкти реконструкції, описи та фотографії періоду 1945–1953 років внесли до списку ЮНЕСКО як перелік найважливіших для історії та культури творів і документів. Зараз вся документація зберігається в Державному архіві Варшави.

Може здатися, що комуністи змогли ефективно й швидко відбудувати Варшаву після занепаду. Але це не так. Найбільше критики викликав указ Берута від 26 жовтня 1945 року. Документ віддавав у право власності міста всі землі (не будівлі) у межах довоєнних територій. Він мав сприяти відбудові повністю зруйнованих районів. 

Згідно з Указом, всі будівлі мали залишатися в правах у власників. Та на практиці влада могла забирати будинки у людей, посилаючись на їхню недбалість чи під іншими приводами. У 1990-х роках у Польщі багато власників почали відновлювати право на втрачене житло. Процес реприватизації триває й досі.

Без критики не залишилися і деякі рішення Управління капітальної реконструкції. Багато будівель, які пережили Другу світову війну у доброму стані, були знесені. Інколи знищувалися фасади з ідеологічних міркувань. Вони мали «буржуазні» декорації, які свідчили про заможність довоєнного міста.

У радянському таборі інклюзії не було

Соціалістичний табір, в якому заперли Польщу, створив спальні райони з однотипною забудовою. Особливо це помітно у Варшаві, де їх будували біля великих заводів і підприємств. Масштабність розбудови у 1970-х роках досягалася шляхом зниження її якості. Міська інфраструктура та комунікації не встигали за зведенням нових будинків. Тисячі варшавців жили без належної інфраструктури, громадського транспорту, шкіл.

У радянському союзі ставка робилася на індустріалізацію і надмірне використання природних ресурсів замість економіки послуг. Обмежувалася роль приватного сектору, соціальну інфраструктуру не розвивали, творчість не віталася. Все це вплинуло і на розвиток Польщі. До 1989 року країна залишилася за бортом найкращих західних практик з розвитку інфраструктури. Простір був ізольованим і недоступним для людей з інвалідністю. Та з відновленням повної незалежності Польща швидко інтегрувалася на Захід, що дозволило змінити погляд на доступність публічних просторів.

Переваги варшавської відбудови:

• реконструкція історичної частини міста;
• загальнодержавне фінансування коштом додаткових податків;
• будівництво багатоквартирних будинків для надання людям житла. 

Недоліки варшавської відбудови:

• однотипність відбудови;
• відсутність інклюзивності;
• указ Берута про надання права власності міста на всі землі Варшави;
• знищення унікальних пам’яток архітектури, у тому числі через невідповідність до радянській ідеології.

Дихотомія відбудови: різниця підходів Західного та Східного блоків

Можемо бачити різницю підходів Великої Британії, яка була частиною Західного світу, та Польщі, яку радянський союз взяв під контроль після Другої світової війни. 

Вільні британці були частиною відбудови Лондона. Влада з ними комунікувала, дозволяла впливати на процеси. Рух за рівність прав усіх категорій населення призвів до універсального дизайну, який робив простір доступним. До відбудови доєдналося багато людей, що призвело до не завжди справедливих оцінок вартості. Та це не завадило за 30 років завершити відбудову британської столиці. Зараз Лондон — одне з найрозвинутіших міст у світі, а доступність — принцип його подальшого розвитку.

Польща не мала можливості долучати суспільство до відбудови, бо радянський союз не вітав ініціативності. Також там не було місця для людей з інвалідністю. Прорадянська влада змогла відбудувати історичну частину Варшави, але паралельно штампувала однотипні багатоквартирні будинки. Якість забудови була низькою. Доступність у Варшаві впровадили у пострадянську епоху разом з іншими реформами. Польська столиця є яскравим прикладом змін, в тому числі у доступності середовища.

Україні можуть стати корисними підходи до реконструкції історичних споруд і залучення фахівців різних рівнів для відбудови. Про це варто замислюватися вже зараз.

Ми створили цей матеріал як учасник об’єднання «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win

Обкладинка: Ілюстрації із нової стратегії розвитку Харкова, яку “злили” в мережу, але офіційно не презентували. Джерело: ХАЦ