Медійники, що з 2022 чи навіть 2014 року працюють на прифронтових територіях, вже мають і спорядження, і експертизу, проте краще ми проговоримо зайвий раз — бо завжди є і ті, хто лише починає.
Зібрати проблеми і рішення стосовно роботи на прифронтових територіях допоміг Віктор Пічугін, директор з розвитку та журналіст медіагрупи «Накипіло».
Знання та алгоритми
Необізнаність і непідготовленість журналістів у питаннях особистої безпеки становить серйозну небезпеку для них і для їхніх колег під час спільних виїздів. Не варто розраховувати на те, що повезе і пронесе, спокійніше та ефективніше підготуватися заздалегідь.
1. Отримуйте теоретичні знання на тренінгах.
У першу чергу це HEAT, hostile environment awareness training, які готують до того, з чим можете зіткнутися в роботі на прифронтових територіях. А також — навчання з травмачутливої комунікації, психологічної стійкості, мінної безпеки тощо.
2. Пропишіть алгоритми дій.
Алгоритм дій повинен бути на кожну типову ситуацію, яка може статися під час роботи в полі: обстріл, відсутність зв’язку, поранення, конфлікт з військовими. Після виїздів проводьте дебріфи: розбирайте ситуації та корегуйте алгоритми, якщо вони того потребують. «Будь-яка нова ситуація буде унікальною, але є універсальні правила, які можна розробити для того, щоб зменшити рівень стресу».
3. Регулярно прокачуйте навички з домедичної допомоги.
Як мінімум проходьте тренінги Stop the Bleed. У редакції «Накипіло», наприклад, працівники мають проходити таке навчання мінімум раз на пів року. Регулярність потрібна тому, що навички мають стати частиною м’язової пам’яті, інакше у критичній ситуації стрес може завадити вам їх застосувати.
4. Плануйте кожен виїзд
Дізнайтеся, з якими загрозами можете зіткнутися на вибраній локації, і підготуйтеся відповідно до всіх можливих сценаріїв. «Важливо, щоб люди розуміли: “Ага, ми їдемо в населений пункт у 4–5 кілометрах від лінії бойового зіткнення. Там можуть бути не тільки керовані авіабомби, а, наприклад, і FPV-дрони або артилерія”», — пояснює Віктор. Для оцінки ситуації добре працюють горизонтальні зв’язки: розпитайте колег, які нещодавно були в тій самій місцевості, знайомих військових, які там стоять, або ж місцевих мешканців.
5. Ніколи не їздіть у небезпечні зони самостійно.
З вами має бути напарник із вашої редакції, з дружнього медіа або волонтери. Відповідальна особа у вашій редакції має точно знати, куди ви поїхали, з ким і на який строк, і мати контакти ваших супутників, плюс контакти близьких на випадок, якщо з вами щось станеться.
Спорядження
1. Знайдіть потрібну техніку
Павербанки, генератори, інвертор в машині для живлення, рації та старлінк для зв’язку. По цих пунктах ніхто не зможе написати вам універсальний список, адже конкретні позиції залежать від напрямів, на які ви виїжджаєте, потенційних загроз і розроблених вами планів. Так само з автівкою: набагато простіше, коли в редакції є своя машина для виїздів, але яка саме потрібна, теж залежить від того, куди ви їздите і які там дороги. Якщо власного транспорту немає, можна домовлятися про спільні виїзди з іншими редакціями. Очевидним мінусом такого рішення є те, що ви будете залежні від чужого транспорту і чужих рішень, тож не зможете контролювати, скільки часу там проведете і куди саме поїдете. Ще одним варіантом є шукати донорську підтримку на авто — це складно, але можливо.
2. Підготуйте особистий захист.
Це шоломи та бронежилети. Можна купувати за власні кошти або звертатися до донорів або організацій на кшталт ІМІ чи Reporters sans frontières. Добре, якщо в редакції є особа, яка відповідальна за захист, знається на ньому і може проконсультувати, які виробники є надійними і якісними. Ідеально — якщо в кожної людини, яка працює в полі, є індивідуально підібрані засоби захисту, і вона вміє ними користуватися.
Донори, за словами Віктора, зазвичай не надсилають додаткового захисту. Тож він радить пошукати фінансування на нього після того, як розберетеся в темі: «Щоб окрім фронтальних пластин у бронежилеті були ще балістичні пакети, які закривають бока, горжет, який закриває шию, і напашник». Наступним кроком можуть стати анатомічні жіночі бронежилети — зараз вони не завжди є навіть у редакціях, які добре забезпечені.
3. Зберіть аптечки.
Якщо не маєте за плечима розширених курсів з домедичної допомоги або тактичної медицини, у аптечці варто мати базовий набір для зупинки критичної кровотечі: турнікети, кровоспинний бинт для тампонування ран, ізраїльський бандаж, ножиці для того, щоб зрізати одяг, одноразові рукавички тощо. «Класно, якщо людина сама збирає свою аптечку після того, як вона або він пройшли тренінг з домедичної допомоги, або виставляє вимоги людині, яка в редакції відповідає за збір аптечок. Тоді людина точно знатиме, що в неї в аптечці, і буде готова це застосувати», — пояснює Віктор.
Навіть якщо ви не маєте навичок домедичної допомоги, мати про собі аптечку все одно важливо, бо в разі поранення хтось інший може надати вам допомогу, використовуючи зміст вашої аптечки. Проте закуповувати дорогі та більш професійні речі, на кшталт абдомінального турнікету, у такому разі не має сенсу. Аптечка має нарощуватися по мірі нарощення ваших знань.
Так само, як і з захистом, важливо, щоби в редакції була людина, яка знається на медицині. Зокрема ще й тому, що, за словами Віктора, однією з проблем у 2022–2023 було те, що редакції отримували від донорів не зовсім якісні аптечки. У таких випадках треба давати фідбек донорам — «Накипіло» робили так декілька разів, і ситуація з тими донорами покращилася.
Загалом з усім спорядженням Віктор радить йти від потреб редакції та співробітників, аніж просто брати те, що дають донори. Підхід їхньої редакції — писати цільові грантові заявки до різних донорів на конкретні види техніки, а дрібні потреби закривати поточними коштами редакції.
Комунікація: цивільні, військові, прес-офіцери
Виклики, з якими стикаються медійники під час виїздів на прифронтові території, включають ще й складнощі в комунікації. Медійники діляться, що місцеві мешканці бувають знервовані візитом медіа — бояться, що після візиту по їхньому населеному пункту «прилетить». У цих випадках можуть стати в нагоді розуміння психології, заготовлені реакції для комунікації з травмованими людьми — адже ворожість людей може бути пов’язана з тим, що вони пережили сильний стрес. Намагайтеся знайти спільну мову, спілкуючись із повагою та етичністю — або ж шукайте інших людей, які дійсно готові давати інтерв’ю.
Іншою проблемою у спілкуванні з місцевими є питання до достовірності свідків: люди можуть бути дуже емоційними, перебільшувати деталі — особливо на деокупованих територіях, де були скоєні воєнні злочини. Саме тому важливо знаходити декілька джерел, перевіряти репутацію людей, шукати підтвердження у правоохоронців тощо.
Якщо ж ви стикаєтеся з людьми, які мають проросійські погляди, цілком доречним буде не використовувати їхні висловлювання для матеріалів — а у кричущих випадках повідомляти про цих осіб правоохоронцям.
У спілкуванні з військовими медійникам буває складно завоювати довіру, бо можуть скептично ставитися до журналістів, особливо тих, кого вперше бачать. Процес побудови відносин не буде миттєвим, але пришвидшити його можна, якщо поїхати з волонтерами, які допомагають цим військовим. Пояснюйте, як висвітлення в медіа може допомагати зборам або рекрутингу підрозділа. «Ми завжди запитуємо у військових: “У вас зараз є якісь збір на ваш підрозділ? Коли ми випустимо інтерв’ю, опублікуємо ще і збір, щоб трохи підштовхнути донати”», — розповідає Віктор Пічугін.
Щоби довіра тривала, потрібно погоджувати матеріали перед публікацією: щоби випадково не «засвітити» позиції або не показати щось, що зашкодить обороні. Варто відразу при перед зйомкою спитати у військових, що точно не має потрапити в кадр.
Якщо ж на заваді стає некомпетентність прес-офіцерів, можна спробувати спілкуватися на інших рівнях, оминаючи їх. Проте їм це зазвичай не подобається, тож може викликати проблеми. Інший варіант — скаржитися на їхню роботу, це дійсно буває ефективно.
Жінки-медійниці зазначили, що стикалися із сексизмом, стереотипами на кшталт «жінка не може бути воєнкором» — у цих випадках варто поводитися професійно, присікати прояви сексизму і не підігравати цьому.
Наслідки для здоров’я — фізичного і ментального
Робота з темою війни тісно пов’язана з постійним стресом і вигоранням. Легше переносити стрес допомагають хороша теоретична підготовка до роботи в полі та наявні алгоритми дій. «На початку 2024 року наша колега Аня потрапила під ракетний обстріл, і саме завдяки алгоритму вона класно спрацювала: їй вчасно була надана допомога, і вона не потрапила під повторний обстріл», — розказує Віктор. За потреби варто звертатися до психотерапевта, щоб наслідки травматичної ситуації не погіршилися і не розтягнулися надовго.
Проблемою залишається самоцензура: часом медійники вибирають не висвітлювати теми, які можуть зашкодити обороноздатності українського війська, та при цьому переймаються, чи це рішення є правильним. У цьому випадку може бути підтримуючим поговорити з колегою, з ментором чи психотерапевтом про те, що вас гнітить.
Крім ментального здоров’я, страждає і фізичне: журналістам, які працюють в небезпечних умовах, доводиться багато бігати і падати з додатковою вагою захисту і спорядження. Класно, якщо редакція має можливість запровадити медичну програму для цих працівників. Варто також пошукати у донорів — у організацій на кшталт Reporters sans frontières бувають програми, які частково компенсують витрати на здоров’я. Медичне страхування для журналістів залишається проблемою: «Ми можемо оформити страховку, наприклад, у ІМІ, з 13 січня по 20 січня, коли їдемо під Куп’янськ. Але при цьому в ніч з 20 на 21 січня в Харків може щось прилетіти, я поїду туди знімати, туди прилетить повторно, і страховка це вже не покриватиме», — розповідає Віктор.
На жаль, медійники зазначають також, що робота на прифронтових територіях спричиняє розрив у досвіді і непорозуміння з колегами, які працюють переважно з мирними темами і у більш безпечних містах. Тож коли такі медійники перетинаються на галузевих заходах, їхні запити і болі сильно відрізняються. Проте рішення для цієї проблеми ми не знайшли — і чи можливе воно?
Окремим страшним наслідком роботи на прифронтових територіях є ймовірність потрапити у полон. У кожної редакції має бути напрацьований алгоритм дій на цей випадок, який включатиме звернення до уповноважених державних органів: написати заяву в поліцію, повідомити Національне інформаційне бюро, Об’єднаний центр з пошуку і звільнення військовополонених СБУ, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Заздалегідь налаштуйте захист пристроїв і дистанційне видалення файлів — важливі або сенситивні дані мають бути складно доступні для ворога, щоб людина не зазнала більших катувань. Перш ніж надавати ситуації медіарозголос, зважте можливі наслідки, адже це може і ускладнити повернення людини або ж спровокувати ворога на більш жорстоке поводження. Якщо ж вирішили зробити історію публічною, пильнуйте на шахраїв, які обіцятимуть за гроші передати інформацію або внести в пріоритетні списки на обмін. Також вони полюють у спеціалізованих групах для пошуку полонених у фейсбуці, тож, за словами Віктора, розміщувати там інформацію не допомагає, а шкодить.
Дякуємо всім медійникам, які працюють з важливою і важкою темою війни. Бережіть себе.
Обкладинка: Ігор Лептуга, медіагрупа «Накипіло»
Уся серія: Біль медіа №1. Цифрова безпека || Біль медіа №2. Ментальне здоров’я || Біль медіа №3. Залучення аудиторії та дистрибуція контенту || Біль медіа №4: Пошук фінансування || Біль №5. Робота на прифронтових територіях || Біль №6. Нестача кадрів і дистанційна робота
Цей матеріал було профінансовано Європейським Союзом. Його зміст є виключною відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
