За даними Інституту масової інформації, від початку широкомасштабної війни 233 українських медіа припинили свою роботу. Катерина Дячук, керівниця відділу моніторингу свободи слова ІМІ, зазначає: закривалися навіть ті медіа, які перебували далеко від зони бойових дій. Це сталося через зупинку ринку та відсутність паперу, аби друкувати газети.
За кожною з редакцій стоїть відновлення працездатності людей, збереження безпеки команди, баланс між швидким та якісним контентом, іноді — болюче «А що на нас чекає попереду?». Це — медійна подорож, яка охоплює три міста: Херсон, Бахмут і Суми. Вона розкаже, як регіональні редакції подолали виклики повномасштабного вторгнення та чим вони живуть зараз.
Робота в окупації та єдність спільноти: досвід «Суспільне.Херсон»
Тетяна Яременко, шефредакторка «Суспільне.Херсон», розповідає:
«24 лютого ми прийшли на роботу, збиралися робити новини. Але нам сказали йти з філії, забрали наші трудові книжки. Менеджер намагався вивозити техніку, тож новини на той час ми не випускали».
Коли розпочалися обстріли Херсона, журналісти почали знімати їх: хтось із балкона, хтось — із приватного будинку, ставили на сайт і в телеграм. Робота над новинами велася дистанційно. Місто окупували в березні 2022 року. росіяни розграбували та майже знищили офіс редакції.
«Дівчата ходили та тихенько знімали на телефон, як проїжджали “зетки”».
Згодом окупанти склали списки неблагонадійних осіб, куди потрапили й журналісти.
«Стало дуже некомфортно працювати в місті, розпочалася паніка серед колег, мене це теж зачепило».
Тетяна виїхала 14 квітня, бо турбувалася за двох своїх дітей. Її ім’я було у списках росіян. Оператори та відеоінженери не покидали Херсон, вони пережили окупацію та дочекалися звільнення міста у листопаді 2022 року. Пізніше повернулася й кореспондентка.
Відновити роботу після трощення росіянами херсонській філії «Суспільного» допоміг Львівський медіафорум. Він згуртував медійників заради спільної мети: збору мільйона гривень. На форумі створили сайт зі збором та з історіями херсонців.
Фандрейзинг вдався наполовину: Львівський медіафорум зібрав і передав на потреби «Суспільного.Херсон» 515 тисяч гривень. Це допомогло в роботі: тепер діджитал-відділ монтує відео на нових ноутбуках, а оператори отримали нову знімальну техніку.
Зараз одним із викликів Тетяна називає дистанційну роботу:
«Дуже складно працювати в цих умовах, з’єднати всі ланцюжки: людей із різних куточків — із тими, хто в Херсоні. Але я не маю права та не можу примушувати нікого повернутися, доки це прифронтова зона. Не вистачає очного спілкування. Щодня, крім вихідних, у нас зум о дев’ятій ранку, де ми обговорюємо: що буде на ютубі, які будуть сюжети, які робимо інтерв’ю, які статті тощо».
Наразі команда «Суспільного.Херсон» не зустрічається всім складом. Тетяна зазначає: на заваді стає брак часу, адже медійники постійно в роботі. Команда розкидана по різних куточках України, тож людям складно виокремити добу для дороги в якесь визначене місто. Загалом у Херсоні та регіоні продовжують працювати 16 людей.
«Вони надихають нас, тягнуть страшенну роботу: знімають обстріли, зруйновані будинки, проводять “включки”. І щодня кажуть нам, тим, хто у безпеці, “бережіть себе”. Це стимулює кожного з нас. За це я їм дуже вдячна».
Ще восьмеро людей підтримують роботу «Суспільного.Херсон» дистанційно.
Медіа та радіо на Донеччині: досвід «Вільного радіо»
«Вільне радіо» з Бахмуту теж працює дистанційно, ніхто з постійної команди наразі не залишився в Донецькій області. Це зрозуміло: для співзасновниці Анастасії Шибіко та головної редакторки Анни Сердюк у пріоритеті було та є збереження життя працівників.
Віддалена робота — не новинка для команди, бо адмінперсонал працював віддалено до вторгнення, всі процеси були налагоджені. Творчий колектив і радіо знаходились у Бахмуті. Викликом під час релокації стало перевезення обладнання та забезпечення команди джерелами енергії.
«Частину вивезли 23 лютого. Бо 22-го везли реанімобіль на фронт, 23-го були в Бахмуті. Було вже зрозуміло, що день-два — і “буде”. Тому ми що могли — засунули в машину, ще частину відправили “Новою Поштою”. 24 лютого воно було в Харкові, дещо лишилося. Його ми наїздами у Бахмут вивозили, але не все встигли».
росіяни знищили офіс «Вільного радіо» прицільним ударом у серпні 2022 року.
Не все з Харкова доїхало цілим, а частина вивезеного взагалі опинилась в росії.
«90% того, що ми вивезли до Києва 23 лютого, поїхало з нами в Київську область і мало потрапити до Львова. Але виявилося в окупації, поїхало по різних містах росії: ми відстежили, що воно опинилося в різних республіках».
Проте трата обладнання не позначилася на роботі. Команді допомогли донори: вони миттєво відреагували, виділили додаткові гроші, які «Вільне радіо» спрямувало на нову техніку.
Анастасія розповідає: виник безпековий виклик, бо частина команди поверталася до Бахмуту, хоча не мала відповідної підготовки та захисту. Коли місто остаточно перетворилося на зону бойових дій, життя команди поставили вище за перегляди.
«Мені доводилося ставити питання ребром: або людина виїжджає, або ми її звільняємо».
Так, у травні останній журналіст «Вільного радіо» виїхав із Бахмуту. Зараз видання співпрацює з фрилансером із Донецької області.
Перший місяць від початку вторгнення медіа випускало новини нон-стоп. Квітень головна редакторка Анна Сердюк провела в Польщі, де була можливість проводити трансляції. Журналісти зв’язувалися з очільниками громад за коментарями, уточненнями щодо евакуації. Згодом коментувати почали все рідше та прямі етери згорнули.
Тематика контенту змінювалася. Спочатку було складно підібрати теми, які не стосувалися війни напряму. Людей цікавили зруйновані медичні заклади, зруйновані церкви чи священники-колаборанти. Їх турбувало, який формат освіти обирають в родинах тощо.
«Ми писали про все, куди дотягнулися оці пазурі війни. Але ми намагаємося тримати баланс, не йти тільки в негатив. Зараз вдається додавати позитивні історії, такі, що надихають».
Із появою редакторів стрічки подвоїлася кількість контенту. Це дозволяє триматися аудиторії, яка вже була з «Вільним радіо», і водночас шукати нову.
«Ми зосереджені на громадах, які не окуповані та продовжують функціонувати, паралельно шукаємо новини з ново- та староокупованих територій. Замість портрета аудиторії, яка у нас була, — переселенці попередніх років — додався ще портрет переселенця з 2022 року».
Серед контенту побільшало роз’яснень для переселенців. Аудиторія медіа цікавиться закупівлями та відбудовою.
«Відбудова цікавить людей у форматі: чого їм чекати та чи дочекаються вони».
Медіа випустило деталізований матеріал про відбудову мікрорайону «Ювілейний» у Бахмуті. Відео про нього набрало у соцмережах більше мільйона переглядів.
«Люди активно дивляться, читають та коментують. Ми побачили, що запит і реакція від читача є, це залишає регіон на слуху. Мені здається, важливо, що є ми, які це показують», — додає шефредакторка.
Доля радіо
«Вільне радіо» перейшло на ретрансляцію 24 лютого 2022 року, бо робити контент у потрібному обсязі не могло. Тоді найголовніше, що треба було зберегти, — люди. Спершу в етер взяли Radio NV, а потім перейшли на «Українське Радіо». «Вільне радіо» давало свої включення, також транслює «Донбас.Реалії». В етері зараз — суспільно важлива інформація, соціальна реклама, психологічна допомога. Час від часу з’являються спецпроєкти, зроблені за грантові чи власні кошти.
«Наша цінність як радіо на Сході була саме в FM, у локальному радіо, яке мовить там, де немає нормального інтернету. Мовити в онлайні сенсу немає. Ми розуміємо: вежу в Бахмуті ми втратили [кадри знищеної телерадіовежі в Бахмуті з’явилися весною 2023 року]. Гірник стає все ближче до лінії фронту та періодично перебуває під обстрілами».
Потужність вежі в Гірнику — два кіловати, що дозволяє їй охоплювати значну частину тимчасово окупованих територій: Авдіївку, Донецьк. Анастасія каже, що вежа добивала майже до Маріуполя.
«Зі втратою цієї вежі ми втратимо радіопроєкт. Тому ми відійшли від концепції радіо, поки не маємо певності, що можемо мовити. Від початку повномасштабного вторгнення конкурсів на частоти в Донецькій області я не пам’ятаю. Тому починати такий дорогий і важкий проєкт, як радіомовлення, недоцільно».
У роботі колективу переважає людиноцентристський підхід: фокусуються на вихідних, відпустках, за потреби пропонують звернутися до психолога за різними програмами. В майбутньому «Вільне радіо» прагне розширити дистрибуцію, вийти на більші обсяги контенту, охопити нові соцмережі. Це потрібно, аби достукатися до людей на окупованих росією територіях — від весни 2022 року сайт медіа заблокований роскомнадзором.
Анастасія зазначає, що хотіла б у команді більше творчих працівників: журналістів, редакторів, новинних редакторів. Це дозволило б примножити кількість контенту, не жертвуючи якістю. Аби зібрати разом частину команди, яка перебуває в Україні, видання намагається залучати додаткові кошти.
«Добре мати можливість хоча б раз на рік зібрати людей на один-два дні, аби вони могли побачитися, згадати, як кожен виглядає, познайомитися, якщо команда змінюється. Це теж гроші, які донори не дають, їх треба шукати десь окремо», — підкреслює співзасновниця.
Вона додає про майбутнє: «Ми є одним із небагатьох джерел з області, хто надає широкий спектр інформації та охоплює різні напрямки. Хочемо покривати якісно всю Донецьку область, а якщо говорити про далекі перспективи, де в нас багато грошей і нас багато, — то ще додати Луганську область. Це не новинна пустеля, але цей регіон найбільше потребує. Також хочемо відеопродакшн, його бачення ми вже маємо».
Відновлення доступу до інформації: досвід «Кордон.Медіа»
«Кордон.Медіа» — новий проєкт в українському медіаландшафті. Команда працює в полі та теж прагне розвинути власний відеопродакшн. Про відновлення доступу до інформації та особливості роботи на прикордонні розповіла співзасновниця, виконавча директорка Альона Яцина.
За її плечима — півтора року роботи радницею голови з питань медіа й комунікацій, два роки — на керівній посаді регіонального телеканалу та навчання на програмі для медіаменеджерів від MDF. Після завершення навчання журналістка повинна була відкрити власне медіа:
«Воно мало бути про Сумщину: “конопляне медіа”. У нас коноплі — один із символів області, маємо Інститут луб’яних культур. Ми тут вирощуємо 52 сорти технічної коноплі. І взагалі, у нас багато заводів, продукції, яка робиться з конопель, різних технологій. Але про це ніхто не знає».
Усе перевернуло повномасштабне вторгнення: «конопляне медіа» стало не на часі. Натомість народилося «Кордон.Медіа», співзасновниками якого стали чотири людини, зокрема й Альона. Двоє працювали в ОВА, у військовій пресслужбі, ще двоє — на телеканалі «Ми — Україна». Альона каже, вирішили ризикнути, бо чому ні? На Сумщині була велика проблема з відсутністю інформації про прикордоння та зону бойових дій. Обстріли продовжувалися, а інформація зникла.
«Ми як люди, які переживають за свою землю, за свої території, які знали кожне село й кожну стежку, не могли допустити, щоби це все зникло з інформаційного простору. В ідею створити медіа були вкладені власні переживання, до того ж ми бачили реальну потребу. Інші медіа, які вже існували, її не закривали: не мали розуміння, ресурсу, певного досвіду чи бажання».
Залишився суспільний інтерес, а разом із ним — необхідність висвітлювати, чим живе прикордоння. Це була одна з тем, з якої редакція почала роботу. Утім, «Кордон.Медіа» — не лише про війну, про обстріли та прикордоння. Їхня місія — говорити про Сумщину на весь світ, і говорити не лише про погане.
У редакції переконані: доки всі живі, проблеми та труднощі — це просто питання, які потрібно вирішити та які вирішуються.
«Для когось це звучить пафосно, а для нас найбільше досягнення за перший рік — збереження життя».
Команда працює в зоні бойових дій, де постійно перебуває під спостереженням росіян. Десь вони бачать противників через кордон, а десь — через дрони.
«Я вже не пам’ятаю, коли востаннє ми працювали, щоби над нами не висіли дрони. Там присутні постійно “орлани”, є загроза FPV-дронів. Тому збереження життя і здоров’я — мабуть, найбільша складність. Щобільше, ми не дуже розуміємо, як її подолати».
Зараз у редакції розмірковують про РЕБ на автомобіль, аби FPV-шкою не вразили знімальну групу.
Крім безпекового, гостро постає фінансове питання. Є ряд витрат, які не можна закрити коштом донорів. Як-от автомобіль, яких від березня 2023 року було вже шість. Ці автівки брали в тимчасове користування у фондів або у військових.
«На одному авто ми не їздимо вже місяців п’ять, бо поремонтувати його дорожче, ніж купити нове. Це такий розхідний матеріал. Так само, мабуть, як у військових. На жаль, автівки закінчуються, а грошей на нові автомобілі або на їх постійний ремонт немає».
Потребу в автомобілях частково виходить закривати власним коштом співзасновників або завдяки волонтерам. Оренда автівок не розв’язує проблему, бо броньовані автомобілі є лише в Києві та Харкові, а їхня оренда на довгий термін теж встане в копійчину.
Військкорів для поїздок на прикордоння в редакції виховують самостійно.
«У нас із чотирьох військкорів за рік стало шестеро. Вони знають і вміють все на світі, обізнані у бойовій медицині. Ми їх знаходимо, відбираємо, навчаємо, вишколюємо».
Проте, на переконання Альони, існує брак висококваліфікованих кадрів: новинарів чи комунікаційників.
Щомісячний бюджет на існування медіа — приблизно 400 тисяч гривень на місяць. Це зарплати, оренда, витрати на відрядження та інші дрібні видатки. Сума не враховує авто, ночівлі, страхування, яке раніше було. Сюди ж не входять виплати за бойові відрядження, передбачені для команди. Для розвитку «Кордон.Медіа» потребує суми чи не вдвічі більшої за їхній бюджет.
Зараз команда працює над відкриттям продакшену. За рік журналісти змогли оцінити власні можливості та вирішили: настав час розвиватися.
«Це в тому числі комерція, прибутки з якої допоможуть фінансувати медіа. Ми запланували та потроху розвиваємо кілька історій, які дотичні до медіа та мають комерційну складову. Це потрібно, щоби ми могли себе утримувати».
Редакція продає власний унікальний контент, адже доїжджає туди, де більше нікого немає.
У команді десятеро людей на фултаймі та ще троє зайняті частково. Про майбутнє Альона розповідає натхненно:
«Ми хочемо стати по-справжньому незалежним медіа. У тому числі — від донорського фінансування, наскільки це взагалі можливо. Хочемо самостійно покривати свої витрати: щоб як медіа ми стали реальним медіабізнесом».
Медійники та медійниці працюють щоденно й невпинно, аби розповідати про жахи війни та переповідати, чим живе тил. На жаль, від початку повномасштабного вторгнення 88 із них загинули. Пам’ятаймо їхні імена. Ще понад 25 журналістів наразі перебувають у російському полоні.
Якщо ви читач — підтримуйте якісні, улюблені медіа. Якщо ж медійник — слідкуйте за організаціями, які надають допомогу журналістам та підсилюють нашу роботу. Серед них — Інститут Масової Інформації, Львівський медіафорум, які час від часу надають техніку чи субгранти. Media Development Foundation та Освітній центр «Накипіло» публікують корисну інформацію, проводять професійні та безпекові події для журналістів.
Ми створили цей матеріал як учасники Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Обкладинка: Альона Яцина
