Через повномасштабну війну люди максимально знервовані, вони різко реагують на будь-яку несправедливість. Тож розслідувальна журналістика нині надбала значний вплив на українське суспільство.
Спостерігається стійкий тренд: якісних журналістських розслідувань і медіа дедалі більшає. Викладене в мережі розслідування може призвести до кримінального провадження й втрати кар’єри фігурантами матеріалів: адже висвітлюються їхні дивні закупівлі, контракти, виявляються ознаки корупції.
Значну роль тут відіграють європейські гранти, фінансування, яке дозволяє медіа бути самостійними. Раніше цілі медіахолдінги існували, аби відбілювати власника. Рінат Ахметов, наприклад, мав цілий холдінг «Україна», де регулярно розповідали про його меценатство. Масовим явищем була «джинса» та проплачені статті у ЗМІ.
Війна це змінює. Лише за останні 3–4 місяці країна побачила одеського очільника ТЦК, який мав нерухомість в Іспанії, тендери на сотні мільйонів гривень на ремонт стадіонів чи перекладання бруківки. А ще — публічне висвітлення намірів побудувати офісну будівлю в Харкові дозволили зберегти Саржин Яр від забудови, яка мала фінансуватися на кошти для відбудови міста.
Українська журналістика стає передовою також у висвітлені бойових дій. Воєнні кореспонденти змінюють репортажну журналістику. Можна навіть сказати, що російсько-українська війна буде першою, яка настільки детально висвітлена у ЗМІ.
Якщо подивитися на соцопитування, довіра до українських засобів інформації зросла з 32% у 2021 році до 57% у 2022-му. Дані КМІС публікуються щороку, і за 2023 рік їх ще немає.
Розглянемо пару подій конкретніше:
- Зміни у територіальних центрах комплектації.
- Декларації для народних депутатів.
Бюрократія та неналаштованість на результат
Літо 2023 року. Повномасштабна війна триває, Сили оборони ведуть наступальні дії на Півдні, а тим часом деякі посадовці у ТЦК та ВЛК наживалися, допомагаючи військовозобов’язаним уникати мобілізації.
Журналісти «Української правди» знайшли в керівника Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Євгена Борисова великі статки за кордоном. Не будемо переказувати всю історію, та призвело це до перевірок керівників і службовців усієї країни. За результатом перевірок відкрито кримінальні провадження, заплановано довгоочікувані зміни та цифровізація ТЦК.
На власному досвіді можу сказати, що система вкрай бюрократизована й абсолютно не налаштована на швидку ефективну роботу.
Чому декларації закрили
Від початку повномасштабної війни рф проти України для народних депутатів заповнення декларації про доходи перестало бути обов’язковим і публічним. У НАЗК тоді заявили: декларанти не повинні витрачати час на заповнення та подання декларацій до Перемоги над росією. Варто зазначити, що декларації зобов’язані подавати не лише нардепи, а й інші категорії населення, зокрема держслужбовці.
Згодом 4 березня 2022 року Верховна Рада прийняла закон, який відкладає подання декларацій на період воєнного стану. Серед причин депутати називали безпеку.
Декларація публікувалася на сайті й була загальнодоступною, та була можливість подавати її за власним бажанням. Цим скористалася третина народних обранців. Нещодавно вони мали знову зробити декларації обов’язковими та публічними. Але нардепи підтримали поправку, яка пропонувала залишити їх закритими ще на рік.
І тут ми переходимо до реакції суспільства, яка була вкрай негативною. Петиція, яка закликала президента ветувати законопроєкт, на сайті набрала за короткий проміжок часу рекордну кількість голосів: 83 тисячі.
Приблизно в той самий час сталося ще дві події. Нардеп Микола Тищенко з фракції «Слуга Народу» заявив: якщо декларації будуть відкритими, інформацією можуть скористатись російські спецслужби. І вийшло розслідування команди bihus.info, яке виявило, що деякі нардепи купували дорогі автівки: Mercedes, Land Rover, Maybach, Tesla Model Y та інші.
Усе разом створило такий ефект, що Володимир Зеленський ветував законопроєкт і повернув його у парламент із власними пропозиціями. «Декларації мають бути відкритими», — наголосив український президент.
Так було не завжди. Журналістика набирає обертів поступово
Проте в Україні так бувало не завжди. Інколи гучні розслідування журналістів викликали обурення в суспільства, але це не коштувало чиновникам і посадовцям кар’єри чи не призвело до їхньої відповідальності. Журналістські розслідування проти екснардепа Борислава Розенблата або проти замголови ОП Олега Татарова не призвели до очікуваних змін. Так, були кримінальні провадження, але судових рішень не сталося.
Але є приклади, коли після публікації матеріалів були прийняті швидкі рішення. Деякі нардепи виїжджали за кордон на відпочинок, деякі правоохоронці дарували спецперепустки дружинам, і після розголосу в ЗМІ їх звільняли.
Ситуація поступово змінюється. Україна платить надвисоку ціну в десятирічній війні з рф, тож в останні два роки корупція особливо гостро сприймається. І якщо до початку повномасштабної фази війни Україна займала 120–130 місця в рейтингах сприйняття корупції, то нині є приводи до оптимізму. Водночас існують побоювання, що на відбудові може той ще «землетрус» статися: де великі гроші, там і значні корупційні ризики.
Наразі є проблема з тим, аби судова гілка виносила вироки. Кримінальних проваджень дійсно багато: від справи Коломойського до колишнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва.
А як все працює на Заході?
Усі звикли порівнювати Україну із Заходом і тицяти пальцем, що у нас не так. І дійсно: у країнах Скандинавії керівництво держави та чиновники можуть піти з посади через єдину публікацію в медіа. Наприклад, у 2017 році генеральний прокурор Фінляндії Матті Ніссінен пішов у відставку після журналістського розслідування, пов’язаного з імовірним конфліктом інтересів.
Західні країни мають важливу відмінність від України: безперервну державність сторіччями. А такі країни як Польща, Литва чи Латвія не втратили політичну пам’ять, і тому після розвалу срср швидко інтегрувалися в ЄС і НАТО. Україна не мала такого тривалого досвіду державності, і це впливає на суспільство.
Зараз західні журналісти часом дивно висвітлюють російсько-українську війну, бо пишуть не «російсько-українська війна» у спецтемах, а Ukraine war, War in Ukraine, Ukraine’s war чи взагалі Ukraine and Russia. Це неприйнятно, бо вони мають значний вплив на суспільство та формують уявлення читачів про те, що відбувається в Україні.
Під час виборчої кампанії та президентства Дональда Трампа фіксувалася значна поляризація між кандидатами демократами та республіканцями. Коли переміг все ж таки Трамп, було багато скандалів і публічних сутичок його з журналістами.
У Сполучених Штатах давно існує конкурентна двопартійна система, та саме вибори 2016 року сильно поляризували суспільство. Після того, як стало відомо, що виграв Джо Байден, прихильники Трампа пішли на штурм Капітолія вперше в історії країни.
Рейтинг довіри до ЗМІ у Штатах падає з 2017 року. Останнє дослідження American Views за 2022 рік показує: довіряють засобам масової інформації менше половини населення. До того ж люди довіряють більше локальним ЗМІ, а не загальнонаціональним. До речі, в Україні подібний тренд лише зароджується: локальним ЗМІ складно конкурувати, проте вони часто важливіші для мешканця умовного Києва.
Якщо виникає запитання, як українські журналісти дізнаються про реєстри, дані та інформацію за кордоном — їм, ймовірно, допомагають закордонні колеги. Існують розгалужені міжнародні мережі розслідувачів та організацій, які виступають за захист журналістів.
Це, наприклад, International Consortium of investigative journalists — консорціум, який допомагає розслідувачам у різних країнах. Одна з найвідоміших організацій — Reporters Without Borders. Вона виступає за право людини отримувати доступ до безкоштовної та відповідальної журналістики.