Пінок під зад до нових перспектив
Анна Максимова
Два роки тому я проходила співбесіду, щоб стати студенткою «ШУР 2021». Сиділа у закритій кімнаті зі щойно отриманим позитивним результатом тесту на Covid-19, розповідала Роману, що моє хобі — малювати котиків, і сподівалася, що і тут мій результат буде позитивним.
Тоді моя історія нікого не зачепила, і це стало для мене стимулом зібратися, вчитися, розвиватися та прийти ще раз у 2023 році. Навчання дало мені можливість прокачати свої скіли як професіонала, побачити нові горизонти та можливості. ШУР був тим пінком під зад, який допоміг знайти вихід із глухого кута й побачити, куди рухатися далі.
Так, я знаю, що власне медіа — це дуже складно, але тут я впевнилася, що це в моїх силах, це можливо, і це саме те, чим я хочу займатися у житті. Тому я почала діяти: залишила роботу, яка мене стримувала, і зараз займаюся тим, що мені подобається.
Тепер я пишу не тільки для ЗМІ, а й для видавництв. Розвиваюся як ілюстраторка та планую запускати декілька нових медійних проєктів. До кінця мені так і не вдалося побороти синдром самозванця, та завдяки ШУР я знаю, що все ще попереду.
ШУР — момент для змін
Олександра Пилипенко
Школа універсальних редакторів для мене — це момент змін і переоцінки себе у медіа. Відбір у Школу універсальних редакторів став сигналом, що зміни у моїй діяльності вже назріли, а ШУР — це прекрасна можливість почати діяти тут і зараз.
У перші ж дні участі у ШУРі я мала з собою відверті розмови. Чи справді я роблю те, що маю? Чи достатньо я роблю? Чи на своєму я місці? Це був переломний момент, який дав мені можливість глибоко переоцінити себе.
Медійники у постійній гонитві. За аудиторією, за ідеями, за дедлайнами, за показниками. ШУР змусила мене зупинитись і поглянути на свою діяльність зі сторони, побачити свої недоліки та сильні сторони.
Я зрозуміла, що вже багато чого пройшла на власному досвіді, щось робила інтуїтивно, щось сприймала як належне, із чимось зустрілася вперше в житті, а десь помилялася. Охопити всі галузі медіа і стати абсолютним універсальним експертом неможливо, проте цінно розуміти механізми роботи кожного з етапів та бачити цілісну картину. У цьому і є універсальність.
Школа універсальних редакторів наблизила мене до нової сходинки у моєму житті. Під час програми мене призначили директоркою медіанапрямку нашої організації. Модуль з медіаменеджменту для мене був дуже вчасним стартом. Тож, у новий рік — із новими знаннями, планами та мріями!
Власне медіа? Sure, why not?
Владислав Кудрик
До ШУР я підходив із метою стати більш кваліфікованим і різноплановим фахівцем та бажанням упевнитися, що я хочу залишатися в журналістиці. І школа справді допомогла мені в цьому.
Насамперед — люди (і тренери, і учасники), приклад яких надихає. Зустрічі з сім’єю ШУР давали моральні сили працювати далі, і тому відпустки, використані на поїздки в рамках школи, цілком себе виправдали.
Звісно, я не став експертом у всіх галузях, і в дечому отримав лише базові знання, та завдяки цьому я краще розумію, чого хочу та що слід робити. Робота з фото та відео принесла мені велике задоволення, тому я планую й надалі розвиватися в цій сфері.
Концепція видання, яку я напрацював під час ШУР, здається перспективною (і навіть мені подобається). Та перш ніж братися до реалізації, хочу отримати менеджерський досвід і здобути нові скіли. To be continued.
Я зрозумів, що медіа — це не моє
Станіслав Невмержицький
Я зайшов у ШУР разом зі своїм медіа, яке з мізерними стартовими спроможностями за три роки стало помітним у культурному секторі, залученим до міжнародних проєктів, яке цитувало Bild і Business Insider, в якому студенти консерваторії виростали до авторитетних експертів, і в якому, зрештою, я став найбільшою загрозою для його розвитку й існування загалом.
На якомусь черговому колі вигорання та демотивації я визнав, що без повноцінного фінансування і професійних інструментів управління процесами проєкт потрібно закривати. На пошуки і виправлення багів я дав собі рік.
Як би це не звучало компліментарно, але програма ШУР повністю відповідала на всі мої запити, пропонувала точки опори і практичні розв’язання проблем. Із кожним пройденим етапом я поглинав щось нове і втілював його на практиці. Я змінювався, але зміни ці в усвідомленні себе були далеко не завжди приємними, і у певний момент нав’язливою стала думка: медіа — це не твоє.
У певному сенсі так і є, бо довготривалу медіаісторію неможливо побудувати як мистецький акт, як короткочасний перформанс, як наукове дослідження, що взорується на досвід, отриманий за багато років музичної освіти. Повільно, але впевнено приходило розуміння, що медіа — це щоденна рутина на великій швидкості, яка потребує включеності у всі процеси; це не тільки гра в бісер для обраних, але й урахування актуальних суспільних запитів.
ШУР навчив не виправдовувати свої поразки вузькою спеціалізованістю медіа та іншими зовнішніми обставинами, а звертатися з питаннями до себе — і потім діяти. ШУР розвіяв страхи у багатьох аспектах роботи, які раніше мені здавалися непідйомними. ШУР дав багато спілкування з натхненними людьми. І це найбільший актив, який я заберу з собою. Дякую.
Те, що мертве, відредагувати не можна
Дмитро Жаботинський
Дивно починати текст зі слів «ШУР пояснив мені, що треба звільнитися зі свого медіа», але доведеться.
ШУР пояснив мені, що треба звільнитися зі свого медіа. Яке я обіцяв покращити.
Я добре пам’ятаю, як пояснював свою мотивацію на відборі: «У мене є мрія: власне медіа про подорожі. Ну, а поки його немає, можу спробувати покращити те, в якому я працюю». Виходить, трохи набрехав. Не можу.
Виявилося, що цілі мають бути чіткі й зрозумілі, а виконавці — обізнані та конкретні. Що кризовий менеджмент необхідний, коли криза неминуча. Виявилося, що працювати на п’ятьох посадах досить важко. Що неможливо робити адекватний контент, коли у вас за рік змінюється більше половини штату. Що потрібні стратегія, місія, візія, планування, комунікація і ще багато всього, що губилося за незрозумілим «наша мета — стати головним каналом міста». Я був на тренінгу зі стратегування, воно так не працює.
ШУР пояснив мені, що треба звільнитися зі свого медіа. Яке не було шансу покращити, бо воно не хотіло покращуватись. Усвідомлювати, що ти працюєш у поганому ЗМІ, і знати по пунктах, чому воно погане — різні речі. І я радий, що за пів року ШУР я отримав ці знання.
Я йшов на ШУР із бажанням розробити проєкт свого медіа про подорожі, але притримаю цю романтичну ідею до часу, коли матиму достатній досвід, ще більше навичок і розуміння «шоб шо і нашо». А зараз — перепочити і рухатись далі. Дякую!
Школа універсальних редакторів навчає бути «неуніверсальним»
Віталій Улибін
За плечима — пів року мого життя. Чергові пів року в половині (якщо пощастить) прожитого життя. Цікаво, що кінець студіювання в ШУР припав на кінець року — час, коли актуально підбивати підсумки. Почнемо з того, що Школа універсальних редакторів з’явилася в моєму житті, коли в мене остаточно і безповоротно «накипіло».
«Як вас змінила Школа універсальних редакторів?» — йдеться в останньому завданні курсу. Відповідь змусила задуматись, аж поки, працюючи над презентацією, я не натрапив на гуглдиску на відеовізитівку, яку записував для співбесіди.
Пів року тому на навчання просилася зовсім інша людина. Майже незнайомець, який з останніх сил намагався стягувати всі процеси в двох редакціях: проджект-менеджмент, контент-планування і стратегію, управління процесами, функції головреда, літредактора, фандрайзера, бухгалтера, водія, автора текстів, монтажера та SMM-ника. Саме той хлопака в пожмаканій футболці з не менш пожмаканим обличчям, певно, і був універсальним редактором.
ЗМІНИ
Що зробила з ним ШУР? Його більше немає. За пів року втомлена та виснажена людинка остаточно померла. Школа редакторів навчила мене головного: універсальність — не ключ до успіху. Ти можеш мати хороші навички у багатьох речах. Можеш намагатись обійняти світ. Можеш хотіти врятувати всіх, кого «приручив». Але безпечніше для тебе і людей, які тягнуть з тобою одну упряжку, коли добре робитимеш щось одне. Ну, можливо, не одне, але точно не все.
Делегувати й рівномірно розподіляти обов’язки задля загального блага — напевно, найголовніший скіл, який мені дали всі тренери разом узяті та кожен окремо. Тому, мабуть, саме зараз, наприкінці року, я почуваюся як ніколи живим. Живим і натхненним і далі творити якісні та хороші медіа. З командою своїх найкращих людей, які навіть не підозрювали пів року тому, що разом зі мною навчатись і рости доведеться і їм.
ЦІННОСТІ
Так вже сталося, що саме тут, за ці останні пів року, я зрозумів цінність життя і того ефемерного, недосяжного work-life balance. Якщо раніше він здавався розкішшю, то нині сприймається як важлива необхідність. Смерть Олі стала яскравим прикладом, що вся твоя незамінність і необхідність — ілюзія.
Світ не зупиниться, коли нас не стане. Хтось навіть не помітить цього. Але налагоджені тобою процеси будуть нестися далі, колесо, запущене тобою, буде крутитися: виходитимуть новини, писатимуться тексти. А твої журналісти, зробивши три глибоких вдихи, згадають твої піздюліни та продовжать розповідати світові історії цікавих, важливих і потрібних людей. Але не твою. Це не привід сумувати. Це те, що маємо прийняти як даність і почати нарешті жити своє життя.
ЛЮДИ
Я надихаюся тими десятьма молодими людьми, які разом зі мною в цьому проєкті. Медіаентузіастами, з якими не соромно бути в одному ешелоні, яких не соромно називати колегами, з якими дійсно віриться в майбутнє журналістики, яка, як мені здавалося ще якихось два-три роки тому, тихенько конає.
Люди — це найбільший подарунок ШУР. Для мене наше маленьке кодло редакторів і журналістів стало справжньою відрадою в моменти, коли, здавалося, ти вже не стягуєш. Тут я знову навчився сміятись. Це не пафосні слова: саме два тижні в офлайні почали повертати здатність дихати не на пів подиха, можливість уповільнитися, розслабити мобілізовані й готові до чергового марафону м’язи і просто радіти можливості говорити однією мовою, спільними категоріями з людьми, які з тобою на одній хвилі. Або мовчати з ними. Або сміятися. Сміятися — найважливіше.
ДАЛІ
На жаль, ніхто з нас не володіє даром передбачення. Але, на щастя, нас наділили здатністю мріяти. Нині моя мрія — розбудова потужної спільноти. Спільноти незалежних медійників-однодумців, готових взяти відповідальність за побудову здорового інформаційного суспільства. Готових не конкурувати, а співдіяти задля спільної мети.
Виховувати суспільство — благородна мета, навчати суспільство — амбітна мета. Обидві здаються фантастичними, але не для тих, хто має перевагу: знання й уміння їх застосовувати. А робити це разом, розуміючи силу єднання та потужність спільних інформаційних операцій — уже більше ніж половина успіху.
ШУР, дякую, я полюбив своє медіа
Олексій Туча
Пишучи бюджет, я постійно думав: «Слава Богу, що я не роблю цього в “Цукрі”». А ще — слухаючи про гранти. Ну, і про документообіг.
Цих шести місяців із ШУР вистачило, аби почати цінувати організацію, де ролі розподілені, і ти можеш зосередитися на своїй справі. Водночас спілкування з колегами та лекції показали, що ця структура далеко не ідеальна та медіа є куди рости.
Тому, в один момент вигорівши, Льоша почав міняти редакцію, делегував операційку, призначив заступницю, визначив ролі та працює над прописаними обов’язками. Після цього послідувала екзистенційна криза: чим саме має займатися головред, але зараз не про це.
ШУР дала загальне розуміння про роботу медіа, хоч і не надто заглибилася в ті чи інші теми. Але це виявилося другорядним. Бо головним стало розуміння, яким хочу бачити своє медіа і що для цього треба зробити.
Як-то жилось із ШУРом
Ірина Чергенець
Правила життя від ШУРу:
1. 90% гарантії, що ти пройдеш на навчання, залежить від того, чи у мотиваційному відео ти показала свою собачку чи котика. Як бачите, я показала. 
2. Виявилося, за чотири години лекції можна пройти 16 км шляху Святого Якова.
3. Меми — це завжди добре, тому для серйозних презентацій на роботі почала додавати меми, щоб колеги не засинали. Дякую, Настю Шибіко.
4. Забираю з собою у роботу «Жителів» цілий багаж знань, як покращити роботу та поліпшити результати нашого медіа.
5. Отримала ґрунтовну базу, на яку можу опиратися при подальшій роботі.
6. Тепер знаю направлення, куди рухатися далі у розвитку медіа. Як-то кажуть, ступила на шлях істинний.
7. Виявляється, у Франківську не вимикають гарячу воду влітку.
Далі починається несерйозна частина, не рекомендується до прочитання.
Подаючи заявку на ШУР, внутрішньо я відчувала, що ця програма мені важлива для підсилення, але водночас мала дуже малу надію, що зможу пройти. Бо хто така менеджерка? Це ж не шеф-редакторка, навіть не журналістка, що я там забула.
Але прийшов перший лист підтвердження на наступний етап, далі співбесіда, а потім, коли я вже змирилася з думкою, що не варто сподіватися, мені написала Даша з питанням, чи досі актуально мені навчатися. Я цей момент зафіксувала, якраз піднімалася ескалатором на Сирець, як прочитала повідомлення.
Дякую за цей шанс, що ви мені надали, що повірили у мою мрію та наше медіа «Жителі Києва». За період навчання я, мабуть, лише 30% отриманих знань встигла реалізувати у медіа (70% стоять у черзі для реалізації), але вони вже дають хороші плоди і покращили роботу.
Ми нарешті систематизували процес планування бюджету та ведення витрат у медіа. До того навіть у нотатках не записували. А тут фінансовий план на 2024 рік маємо. Ми розподілили чіткіше ролі у команді, щоб задача трималася не на всіх одразу, а одна людина була основною за роботу над однієї задачею. І тепер кожен напрямок закріплений за людиною, а не лише на мені, яка постійно щось не встигала.
У нас систематизувався процес планування контенту на два тижні вперед. А ще налагоджений процес набору людей із чітко прописаним планом алгоритму дій: від публікації поста — аналізу тестових — якісного брифування нових людей у команді. Завдяки навчанню ми нарешті відновили думки, щоб почати розвивати комерційний напрямок. Процес планування лише почався, але це вже перший крок.
Як не дивно, навчання мені показала, скільки я ще всього не знаю, і дав хороший пендель під зад, аби почати працювати над удосконаленням скілів не тільки як менеджерки, а й у написанні матеріалів (не лише грантів).
А ще дякую за такий прекрасних людей. Почувши досвід кожного та кожної, я захоплююся, які круті люди працюють у цій сфері, як горять їхні очі. Я багато фіксую, що можна було би реалізувати у себе з того, що у колег є. І якось непомітно вийшло, що я повністю перейшла у роботу з медіа. Тепер у житті з’явилося ще два медіа, крім «Жителів», до яких я долучилася.
Маю величезне відчуття вдячності до команди «Накипіло». Ви круті, і дякую, що допомагаєте ставати такими ж іншим. Обіймаю, І.Р.А.
Як я провів літо
Ольга Циктор
До ШУР мені запропонували стати шеф-редакторкою, і я відмовилась. За три дні до завершення програми мені запропонували стати шеф-редакторкою, і я погодилась. Оце, загалом, і все есе)
Та насправді ці пів року — про суттєві зміни, зовнішні та, ще більше, внутрішні. Десь у червні я не знала, що робити зі своїм життям. Знала лише, що як є, мене не влаштовує. Було повне нерозуміння, куди рухатися далі.
Я відмовилася від дуже престижного підвищення, в тому числі через зневіру у власних силах нести відповідальність за великий проєкт. Мрії про власне медіа були далекими та нереальними. Тепер я маю чіткі інструкції, як відкривати своє медіа, як бути хорошим редактором. Ці знання принесли віру в себе.
Та найголовніше, найбільше надбання Школи універсальних редакторів — люди. За період навчання я зустріла стільки своїх людей. Цей вайб, підтримка одне одного, нетворкінг, обмін досвідом — ці речі сповнюють більше, ніж будь-які знання. Ми, без перебільшення, стали однією сім’єю, в якій я виросла, зміцніла. Поряд із цими людьми я повірила у власні сили більше, ніж коли-небудь.
Зараз із друзями ми ведемо власний проєкт. Я на етапі співбесід, щоб очолити іще один. Регулярно надходять пропозиції щодо співпраці на фрілансі. За ці пів року я стала кращою версією себе.
Наші гори і наші канапки
Олена Коркодим, засновниця кіносайту «Документи»
Від розмови до розмови, від людей до людей… Після поїздок на ШУР я вже не розписую маршрути за вулицями. Хтось завжди чекає: передати фото, випити кави, поширити інформацію. Я вже навіть не згадую, що в мене не надто великий сайт. Що ці розмови ще треба скласти у текст, що такі формати треба вловити і втримати.
Зрештою, як каже Віктор Пічугін, сайт — це конструктор, і його можливості можуть бути безмежними. Можуть: у офісі школи є банер «Нудно не буде». Ця фраза, до речі, допомагає усміхнутися і встояти. Наприклад, під час фоторепортажу на ожеледиці чи на імпровізованій акції кінематографістів.
Тренінги ШУР — це про нормальну картинку, де кожний має вміти оперувати камерою і даними. І, за потреби, відредагувати текст Арістотеля.
Усе це ніби нічого не змінює, і водночас змінює все. Адже десь поміж налаштувань гаджетів і розлогих розмов про медіа звучить твій власний голос. Голос, який почули під час відбору до «Школи універсальних редакторів». Голос, який має допомогти почути Василя Кузьмовича з Криворівні.
Обкладинка: Анна Максимова
