Олексій Туча — головний редактор сумського медіа «Цукр». Це онлайн-журнал, заснований у 2019 році, що розповідає про людей та речі, які роблять Суми місцем сили.
Роман Даніленков розпитав Олексія про його медіа, факапи та плани на день перемоги. Цим інтерв’ю ми відкриваємо нову рубрику «Накипіло. Освіти» — «Історії медіа».
Наше медіа про хороші Суми і про те, як в цьому місті можна розвиватися і покращувати місто.
Ми друкуємося, хоч і не регулярно, робимо новини, історії. Колись поставили вело-СТО, зарядку для самокатів. Зараз проводимо купу різних івентів в нашому дворику на Кузнечній. Це ще одне дітище громадської організації, яке зараз допомагає оживляти місто.
Ті, хто живуть в Сумах, читають нас, бо вболівають за те, що ми робимо. Вони теж хочуть бачити якісь рішення для поліпшення міста, історії, які надихають. Люди, які колись виїхали, продовжують нас читати, бо знову ж таки вірять в те, що за допомогою «Цукру» їхнє місто може стати кращим. Їм приємно бачити, що тут хтось проводить івенти й розповідає хороші історії.
Після 24 лютого виросла кількість підписників, працівників. Сум’яни, як мені здається, почали більше прив’язуватися до свого міста. Ті, хто залишився після повномасштабного вторгнення, з великою долею вірогідності залишаться і далі в Сумах. Тому в їхніх і в наших інтересах, щоб місто розвивалося. Я впевнений відсотків на 90, що мрія наших підписників — аби Суми стали комфортним містом, де немає місця бидлу і всі радіють життю.
Рік тому я б сказав, що моя головна професійна мрія — це стати головним редактором «Цукру». А зараз моя професійна мрія в тому, щоб наше медіа досягло тих показників, які ми собі поставили: це певне число доброчинців, прочитань. А коли досягнемо цього, будемо мріяти про щось інше.
У нас є чорна свинка, Обамка, яку, здається, Діма привіз колись з Америки. Вона стоїть у нас біля входу, і кожну п’ятницю наша СММ-ниця Даша стискає її, і вона піщить. Це вже наш ритуал.
Я б описав нашу редакцію мемом This is fine, де чувак сидить в кімнаті, що палає.
Є фільм з Бенедиктом Камбербетчем про Брекзит. Там прикольна історія про те, як можна впливати на людей, і воно пов’язане з медіа.
Відтоді як я став редактором, в мене, здається, щодня були факапи. Коли ти вчишся, ти намагаєшся швиденько навчитися з них і забути. А вони несуться, несуться! З останнього — ми ніколи не їздили на «прильоти», а тут, коли «шахед» прилетів у житловий будинок, пішли зробити фоточки. Пройшли кілька етапів поліцейських, військових з акредитаціями, потім виявилося, що ми забули бронік, і нас тупо не пустили. Мораль — готуйтеся до кожної зйомки, дізнавайтеся раніше, що на «прильоти» треба одягати бронежилети і каски.
Новому поколінню українських журналістів я б порадив звертати увагу на хороші медіа. Це проблема, з якою я зіштовхнувся ще в універі, коли викладачі ставлять тобі в приклад не найкращі ЗМІ. І в результаті в тебе формується неправильне враження про те, який вигляд повинна мати журналістика. Про умовний «Бабель» я дізнався, вже випустившись з універу та потрапивши в нормальне медіа. Тому це моя головна порада — читати щось хороше, читати закордонне, бо про закордонне в нашому універі взагалі не згадували. А це хороше місце, де можна вловити нові формати, способи подачі та тенденції.
У перший день після перемоги ми видихнемо, замовимо собі піци та позгадуємо все, що було. А потім всі розійдемося по своїм психологам.
