«Зібрати все докупи, розкласти по відповідних поличках і мати в голові умовний каталог кваліфікацій, навичок і знань — все це справдилося під час навчання», — Тетяна Демахіна
Це міг бути лист у майбутнє, але, швидше, вийде нотатка рефлексії. Якщо б мене запитали про основний запит до ШУР одним словом, я б сказала — «система». Бо мені як людині, яка пробралася в журналістику околицями, болить синдромом самозванця та розрізненими знаннями.
Зібрати все докупи, розкласти по відповідних поличках і мати в голові умовний каталог кваліфікацій, навичок і знань — все це справдилося під час навчання. Лакуни, які відчувалися, з мутної водички перетворились на озерця. Най поки вони не надто великі, бо бракує часу закріпити активні навички в усьому, і до того тре ще багато-багато разів крутити руцями — утім, їхня наявність мене чимало втішає.
Ця системність дарує відчутну впевненість: бідному самозванцю залишається все менше місця. На зміну приходять наснага щось робити та енергія на це. Адже час марно не витрачається на сумніви та пошуки «як правильно», бо вже є орієнтири. Тож по завершенню навчання я б назвала цю систему «балансом».
«ШУР для мене це — авантюра», — Олена Бурнос
Від самого початку ШУР для мене це — авантюра. Подавала заявку з абсолютною впевненістю, що не пройду. Проте, на мій подив, усі три тури відбору я подолала. Найемоційнішою частиною у відборі стала співбесіда. Найперша думка: «Навіть якщо мене не візьмуть, я рада, що пережила цей пристрасний допит!».
Повномасштабне вторгнення, криза у сімейному життя, втрата улюбленої роботи, декрет відкинули мене від того, що я люблю, що мене наповнює: від журналістики. І, коли ти знову опиняєшся в колі колег, які говорять про важливі для тебе речі, знову відчуваєш себе значимою. Розумієш: є сфера, де ти маєш досвід і власне бачення.
Я вирішила ризикнути і впевнено заявила, що хочу створити медіапроєкт. І о диво, мене підтримали. Тож для мене ШУР має терапевтичний ефект. Це приклад, коли його не закладають у мету програми, але цей той побічний ефект, заради якого треба йти у ШУР.
Я вчу себе не боятися та робити. Робити помилки, але продовжувати творити. І головна неочевидна зміна — ШУР мене навчив просити про допомогу. Це цінно.
ШУР — це про особливу атмосферу, про обмін досвідом, про знання. Це про секрети професії, якими не шкода ділитися.
Дякую ШУР!
«Стало ясно, де саме я хочу врешті-решт розвиватися», — Олександра Тарасенко
Почну з того, що сама школа мене не змінила, змінив час і дії, які я докладала протягом цих чотирьох місяців. Коли я подавалась на це навчання, то була на роздоріжжі свого робочого шляху. Я працювала комунікаційницею англомовних мереж в аналітичній платформі «Вокс Україна», проте шукала набагато більшого для себе щодо розвитку навичок письма, копірайтерства.
В юності я займалася журналістикою, і це частково була моя нездійсненна мрія. Тому, коли з’явилася можливість отримати знання у цій сфері, а також у сфері редакторства (що теж частково журналістика), я не гаяла часу.
Під час навчання моя зайнятість збільшилася на одну повноцінну роботу — і знову ж, у сфері комунікацій. Це трохи різні сфери з журналістикою, та під час навчання кристалізувалося моє бачення різності цих сфер. Стало ясно, де саме я хочу врешті-решт розвиватися.
Я йшла до ШУР із чесною та попередньою інформацією про себе. Я не збиралася створювати своє медіа лише тому, що я цьому навчаюся. Я й зараз так думаю, чотири місяці опісля: вважаю, що хочу набути більше навичок у безпосередній роботі як частина команди. Керівна роль буде, безперечно, за мною, проте в майбутньому, зокрема, у створенні свого медіа.
А під час підготовки до фінального проєкту я, навіть не зовсім усвідомлюючи їдеї, зуміла втілити своє хобі та методи його поширення для молодих українців. Вважаю, що бум на українську культуру, який стався з 2022 року, має продовжуватися. Для цього потрібно створити інформативні джерела для молоді: як, де і навіщо занурюватися в українську культуру. Саме тому виникла ідея NEZABAROM.
Я найбільше вдячна (зокрема й через особистий імпакт, який отримала) за перший блок навчання, який відбувався офлайн. Неоціненним став досвід професійної зйомки театральної трупи, їхньої вистави в театрі Франка, опісля — монтування відео. Це класні практичні навички, які я навряд чи б отримала онлайн.
Серед іншого особливо цінного — стажування в англомовному департаменті харківського «Ґвара Медіа».
Дякую за вашу роботу!
«Бути редакторкою складно. Бути хорошою редакторкою — самі розумієте. Однак після ШУР це звучить не як фантастика, а як неминучість», — Валерія Литвин
Я погана редакторка. Незібрана, недосвідчена, невпевнена. Недостатньо сувора, занадто лояльна. Але разом із тим, я хороша редакторка. Я всім серцем вболіваю за своє медіа й люблю своїх людей. Це те, що не зміниться, а решту допомагає виправити «Школа Універсальних Редакторів». Я кажу «допомагає», бо після випускного процес, запущений за ці насичені чотири місяці, не зупиниться, а лише набирає обертів.
Рік тому, коли я стала головною редакторкою, було страшно. Я не була готова до такої відповідальності. Знаю, що не впоралася з нею на 100%. Зараз мені все ще страшно, але у мене з’явилося усвідомлення своєї функції у редакції та процесів, які треба налагодити.
Як мене змінила ШУР? Я більше не ціпенію від страху чи невпевненості. Я знаю, що робити, і впевнена, що зможу.
Бути редакторкою складно. Бути хорошою редакторкою — самі розумієте. Однак після ШУР це звучить не як фантастика, а як неминучість. І від цього дуже тепло.
«У нас тепер налагоджене чітке планування, і мені не доводиться вночі писати тексти, щоби завтра було що закинути», — Катерина Вовк
Скажу відверто: ШУР не змінила мене. Я не стала кращою редакторкою або менеджеркою. Досі важко делегую процеси, постійно працюю над усіма можливими напрямками в медіа — і продовжую вигорати. Десятки годин лекцій не допомогли побудувати ідеальну редакцію, яку читає весь Хмельницький.
Коли я записувала відеовізитку на другому етапі відбору, декілька разів переписувала кадри, аби переглянути завчасно написаний сценарій, де чітко було написано: хто я така і що роблю. Зараз розумію, що тоді просто не могла осягнути поняття «чіткість». Бо передусім це те, що можна описати без листочка позаду камери. Я була ніби надувний човен в океані без можливості підкачати себе.
А хто я зараз і на чому пливу? Нас упіймала класна яхта й перекинула в приємну річку. Нам подарували насос, щоб постійно бути в тонусі. Ну а якщо серйозно, то ми почали отримувати перші комерційні замовлення, а команда — перші гонорари. Після чого у нас стався вибух ідей і тем на наступний рік. Тепер командою керує не лише ентузіазм, а й фінансова винагорода.
Якби не ШУР, у нас не було б нормально структурованої рекламної політики: ми би працювали за 100 гривень і не могли об’єктивно оцінити свою роботу. А так — порахували собівартість, зробили медіакіт і скоро будемо мати мільйон грошей.
Ще про гроші скажу, що ми тепер офіційно зареєстровані як Громадська організація «Лінза.Медіа». А це означає, що перша грантова заявка теж написана, тому чекаємо ще мільйон грошей.
У нас тепер налагоджене чітке планування, і мені не доводиться вночі писати тексти, щоби завтра було що закинути. Бо Андрій знає: він щонеділі готує цікавий факт, Віка зробить історію молодої співачки на 2 грудня, попередньо погодивши синопсис, а інша Віка розробить дизайн для завчасно запланованого комерційного матеріалу. Може, ми ще не швейцарський годинник, але нащо нам ідеалізована Європа.
ШУР не допомогла «Лінзі» стати найбільш упізнаваним медіа в регіоні, але про нас згадують місцеві волонтери, нас поширює активна молодь. Саме до нас приходять із пропозиціями співпраці всеукраїнські компанії, аби розповісти про себе хмельничанам на наших сторінках.
Так, я не стала кращою редакторкою, але поступово формую бренд «Лінза.Медіа» як невід’ємної частинки Хмельниччини. До нас приходить аудиторія із запитом пояснити, подякувати або скинути грант, який зможе допомогти в розвитку. Одна з наших підписниць кидає нам цікаві гранти. Хіба може бути щось краще? Так, отримати кошти від донорів, але, ймовірно, вони ще на нас не підписані, тому не скидають гроші.
Навчання допомогло впевнитися, що «Лінза» — суб’єкт на медіаринку, який конкурує з іншими, та водночас стає поштовхом для розвитку й натхнення.
Так от, повертаючись до човна: ми не стали круїзним лайнером. Але пересіли на невеличку модернізовану яхту, яка вже не плаває в океані. Ми обрали вузеньку річку, в якої поки не видно іншого краю, але нам комфортно йти за власною течією, в чітко визначену точку. Нехай наша річка — це блакитний обрій Хмельниччини.
«За ці чотири місяці я зрозуміла, що відповідальність — це не так і страшно», — Ольга Максимюк
Як «Школа Універсальних Редакторів» змінила мене: я знайшла точки опори та впевненість.
Я не планувала стати редакторкою. Не любила відповідальність, тим більше — за всю команду. А ще мені ніколи не подобалася моя дикція, тож я вважала це першопричиною не йти туди, де треба комунікувати.
На ШУР я подавалася з ідеєю запустити власний проєкт або хоча б зорієнтуватися, куди рухатися далі. Але на одному з етапів відбору ситуація в медіа, де я працюю, кардинально змінилася. Мобілізувався наш головний редактор. Мені запропонували замінити його на посаді, і я вирішила спробувати. Спробувати пропрацювати себе.
Тож із ШУР я зростала як головна редакторка в медіа. Трохи важко розмежувати й вирахувати, що мене змінило: ШУР чи редакторство. Але за ці чотири місяці я зрозуміла, що відповідальність — це не так і страшно.
До мене прийшла впевненість і зник страх ухвалювати рішення за команду й медіа. Це якщо про ментальне. Саме програма ШУР давала точки опори і впевненість у діях, а ще аргументи моїх рішень перед командою.
Пригадую, коли першого тижня офлайн-школи в Івано-Франківську ми з редакторками ділилися досвідом, дегустуючи крафтове пиво. Я намагалася почути якийсь лайфгак: як полюбити своїх журналістів однаково та виважено керувати процесом. Це прийшло само, і я навіть не зрозуміла, коли.
Нині у мене гарна команда. Вони дуже різні, амбітні та креативні. Користуючись порадами менторів із ШУР, я працюю над тим, аби їхні ідеї якісно та гарно упаковувати задля розвитку нашого медіа.
«Синці під очима зійдуть, недосип виправити теж можливо, а от головна редакторка з багажем знань, новими ідеями, першою грантовою підтримкою від партнерів, переосмисленням соцмереж — залишиться», — Роксолана Жукова
У маленькому затишному місті Телевізійник на Кременчуччині жила мрійлива дівчинка. Її допитливість часто грала з нею злий жарт: дівчинка то втрапить у скандальну історію, де мурахи між собою вирішують, хто сильніший. То вона очолить мітинг «за права безпритульних котиків і собак», то поїде шукати незвідану планету, де треба вислухати всіх «дуже збентежених» мешканців Кременчуччини.
Авантюрна душа прагнула розвитку й нових вражень. А ще — допитливість вела дівчинку у невідомість. У маленькому місті, де жила пані, усе вирувало, проте, якось хаотично. Щодня відбувалися події, які ставили під загрозу навіть не спокій містечка, а саме його існування.
Цьому хаосу потрібен лідер, вирішила дівчинка. В оголошенні, яке потрапило в поле її зору, йшлося: «Тут вчать приборкувати хаос в редакціях». Чому б не спробувати, подумала собі вона.
І почалася її нова пригода. Треба було багато слухати, говорити, робити висновки. Вчилася вона вдень і вночі, в обідню перерву та під час робочого процесу. Вчилася так, що хаос в редакції почав вщухати. Дівчинка відчувала втому, але водночас — велику спокусу здобутими знаннями ділитися з іншими, аби в місті Телевізійник все працювало злагоджено та з максимальною продуктивністю.
Коли стихли інформаційні бурі, а набутий досвід почав приносити перші результати, дівчинка зрозуміла, що настав час змін для Телевізійника. Але це вже зовсім інша історія.
Післямова. Може, вийшло не зовсім «есейно», а більше «казково» — утім, саме так я бачу для себе результат навчань у ШУР. Було насичено, цікаво, а головне — продуктивно. Синці під очима зійдуть, недосип виправити теж можливо, а от головна редакторка з багажем знань, новими ідеями, першою грантовою підтримкою від партнерів, переосмисленням соцмереж — залишиться.
Дякую за дієві інструменти!
Світлини: Дарія Мерабет, Вікторія Пліс
