Олена Коркодим — кіножурналістка, засновниця проєкту «Документи», присвяченому дослідженню та популяризації українського документального кіно. Авторка постійно шукає експериментальні формати та обирає теми, про які не напишуть інші медіа.
Олена розповіла «Освіті» про місію свого сайту, теми, які не створюють клікбейту, і рекомендує класні документальні стрічки для перегляду.
Сайт «Документи» розповідає про українське кіно. Окремих сайтів про документальне кіно поки що не було, і я намагаюся експериментувати з креативними форматами, хоча деколи достатньо інформаційного жанру. Але що робити, коли життя підкидає такі сюжети, на які можна було б зняти документальний фільм? Я беру такі методи від документалістики, як тривале спостереження за героєм чи не традиційне інтерв’ю, а розмова, до якої ми декілька разів можемо повертатися. Я можу слідувати за героєм, коли він йде до друзів чи вирушає на роботу, і це буде новий розділ на сайті, більш документальний. Я вже десять років працюю в кіножурналістиці, і мої публікації визначає глибина.
Насамперед сайт адресовано людям, які роблять перші кроки в документальному кіно. Це і випускники вишів, і люди, які закінчують альтернативні кіношколи. В Україні бувають несподівані відкриття: один із прикладів — Роман Бордун, фільм якого «Божественні» був великою подією на Docudays, і так вийшло, що я єдина взяла в нього інтерв’ю. І часто так буває, що у звичайній системі інформаційно-політичного медіа складно відчути талант, потенціал людини, яка не зробить клікбейту. Я бачу такі теми, не можу повз них пройти. Я допомагаю цим авторам стати відомими, зібрати глядачів на кінопоказ, звертаю увагу на їхні суперсили і здібності, часом допомагаю підняти тему, яка є специфічною і не може бути всюди показана, у зв’язку зі станом ринку дистрибуції.
Нехай за стандартами журналістики це поки що блог, але головне — не в красивих картинках, а в моїй громадянській позиції. Робота документалістів дуже складна, тож я не можу залишити цих людей. Я з ними в одному човні.
Я хочу, щоби не було такого, що кінокритиків, кіножурналістів не цінують і не вважають їхню роботу важливою. Адже у редакторів інших ЗМІ немає такого розуміння теми, як є у мене, бо я багато років сама писала як кіножурналістка. І я сподіваюся, що коли мій сайт запрацює потужніше, я буду публікувати багатьох авторів.
Коли працюю, я намагаюся не слухати музику, хоча деколи можу на кілька хвилин включити радіостанцію — абсолютно несподівану, щоб освіжити сприйняття. А так я слухаю джаз: по-перше, це класика, дуже багато є що переслухати, і взагалі це музика, яка відповідає моїй сутності. Люблю програму Олексія Когана.
Я би радила не забувати про книги філософів. Ми, до речі, на «Школі універсальних редакторів» вчилися їх розбирати, і це було надзвичайно для мене корисно. Я сама для натхнення читаю історію мистецтв, зараз на середині першого тому, і це теж освіжає, це як ритуал вже. І ще читаю книги, які додають професійних скілів, зараз про scrum.
Є багато художніх фільмів, які вражають. «Атлантида» Валентина Васяновича — це фільм, в якому кілька років тому звернули увагу на екологічну катастрофу Донбасу, яка не менш страшна, ніж інші наслідки війни, адже війна ще і вбиває все живе. Валентин Васянович — один із найкращих режисерів сучасності.
А з документальних… Це Роман Любий, «Зошит війни» / War Note, також це фільм [групи українських кінематографістів] Babylon’13, де вперше об’єднали хроніку Революції гідності, він називається «Сильніше ніж зброя». Я б порадила фільм Лесі Кордонець «Переступаючи кордони», але ж його ніде немає.
Новачкам у професії я би порадила не орієнтуватися лише на фінансові прибутки від медіа. Адже ми трохи забули, що інтелектуальний жанр — це не зовсім ремесло. Зараз коли стільки цифрових платформ, кожен може робити контент, який в чомусь допоможе, навіть написати те, що не буде опубліковано у великому медіа. Мені здається, що деколи без грошей статті виходять набагато кращими, ніж за гонорар і для звіту.
У день перемоги я подзвоню Володимиру Тихому і спитаю, де фільм «День перемоги», який він обіцяв зняти в день перемоги.
